Чого ми не знали?

                                                    10 цікавих фактів про калорії

Калорії — ці, здавалося б, прості цифри на етикетках харчових продуктів — вже понад століття формують наше уявлення про їжу, здоров’я та спосіб життя. Але мало хто знає, що за цим поняттям ховається несподівано складна, а подекуди й дивна наука. Від фізичних експериментів XIX століття до сучасних маніпуляцій у фітнес-індустрії — калорія насправді не така вже точна одиниця, як здається. У цій добірці — 10 фактів, які змінять ваше уявлення про те, що ми насправді рахуємо.              

1. Калорія спочатку не мала жодного стосунку до їжі

Перш ніж калорія стала зловісною цифрою для тих, хто стежить за харчуванням, вона була суто фізичним поняттям. Термін виник у ХІХ столітті, коли французький фізик Нікола Клеман визначив калорію як кількість енергії, потрібну для нагрівання одного кілограма води на один градус Цельсія. Лише згодом це поняття почали застосовувати до їжі — як спосіб оцінити, скільки теплової енергії може отримати організм із продуктів.

Коли ви бачите, що шматок піци містить 300 калорій, це означає, що в теорії ця їжа може нагріти 300 кг води на один градус. Але ще цікавіше: калорії на етикетках — це насправді кілокалорії. Тобто «500 калорій» на бургері — це 500 000 реальних (наукових) калорій.

У 1948 році наукова спільнота офіційно замінила калорії на джоулі як одиницю енергії, але харчова промисловість відмовилась переходити. І дійсно, напис «418 000 джоулів» на шоколадці звучить менш привабливо, ніж «100 калорій».

2. Цифри «спалених калорій» на тренажерах — неправда

Більшість кардіотренажерів — бігові доріжки, еліпси, велотренажери — значно завищують кількість витрачених калорій. Залежно від моделі, похибка може сягати 20–80%.

Причина — в узагальнених формулах. Вони ґрунтуються на «середньостатистичній» людині, зазвичай чоловікові вагою 70 кг. Якщо ви маєте іншу вагу, вік чи рівень метаболізму — показники будуть неточними. Наприклад, дослідження Стенфордського університету 2017 року показало, що жоден смартгодинник точно не вимірює витрачені калорії. Деякі помилялись на 93%.

Ці цифри мають радше мотиваційну функцію, ніж наукову. Але вони також можуть призвести до зворотного ефекту: люди переоцінюють свої витрати енергії й «від’їдають» зайве після тренування. Насправді ж точний розрахунок потребує лабораторного обладнання для аналізу кисню й вуглекислого газу.

3. Холод дійсно «спалює» калорії — але дуже мало

Так, організм витрачає енергію, щоб нагріти холодну воду до температури тіла. Наприклад, склянка крижаної води (500 мл) потребує близько 17,5 калорій для нагрівання — менше, ніж у половині яблука. Щоб «спалити» одне печиво, довелося б випити понад 70 таких склянок.

Це явище має назву термогенез — вироблення тепла через метаболічні процеси. Деякі дієти намагаються використовувати цей ефект через холодні ванни чи прогулянки в мороз. Але без інших змін у способі життя ефект мінімальний.

4. Похибка у 20% на етикетках — цілком легальна

В багатьох випадках закон дозволяє виробникам мати похибку до 20% у калорійності. Тобто продукт із написом «100 калорій» може містити від 80 до 120 калорій — і це не буде порушенням.

Причина — у застарілій системі розрахунку, відомій як система Атвотера (кінець XIX ст.), яка передбачає фіксовані значення: 4 калорії на грам білка, 4 — на грам вуглеводів, 9 — на грам жиру. Але в реальності травлення значно складніше. Наприклад, організм не засвоює всі калорії з горіхів або клітковини, а сильно оброблені продукти, навпаки, дають більше енергії.

Дослідження Мінсільгоспу США 2012 року показало, що мигдаль фактично містить на 20% менше засвоюваних калорій, ніж вказано на упаковці. Але етикетки не змінились.

5. Калорії — різні в різних країнах

Ви можете з’їсти той самий шматок хліба в Японії та США — і отримати різні цифри на етикетці. Це тому, що стандарти підрахунку калорій не є універсальними. У США калорії округлюються до п’яти чи десяти, а продукти з менш ніж п’ятьма калоріями можна позначити як «0». У Японії рахують лише засвоювану енергію, тому цифри можуть бути нижчими.

Навіть обробка змінює калорійність: підсушений або підсмажений хліб має більше калорій на грам, ніж свіжий. Також різні люди засвоюють їжу по-різному — через мікробіом, вік чи навіть якість сну.

Отже, калорії — це не абсолют, а умовна оцінка. Один і той самий батончик у Лондоні, Токіо чи Лос-Анджелесі — це різна енергія, як і для різних людей.

6. Людський організм втрачає багато калорій під час перетравлення

Ми часто уявляємо калорії як гроші: спожив — витратив. Але організм — дуже неефективний «транжира». Значна частина калорій втрачається на процеси травлення, транспортування поживних речовин і підтримання тепла. Це явище називається термічний ефект їжі (TEF).

Білки «коштують» організму найбільше — до 30% калорій втрачається під час їх обробки. Жири — навпаки, майже не вимагають витрат. Тож зі 300 калорій у стейку організм може реально засвоїти лише 210–240.

Багаті на клітковину продукти, як-от горіхи, дають ще менше енергії, бо не все засвоюється. До того ж, навіть у стані спокою після їжі ми продовжуємо «витрачати» — через теплову втрату. Це пояснює, чому дві людини з однаковим раціоном можуть худнути по-різному.

7. Людина може вижити без жодної калорії — але не вічно

У 1965 році шотландець Ангус Барбієрі встановив рекорд голодування — 382 дні без їжі. Він вживав лише воду, чай, каву та вітамінні добавки під медичним наглядом. Почав із вагою 207 кг, завершив на 82 кг.

Його організм використовував жирові запаси — кожен кілограм жиру містить близько 7700 калорій. Коли жири вичерпуються, тіло починає розкладати м’язи, що зрештою призводить до смерті.

Цей випадок показує, наскільки гнучким є наш метаболізм. Барбієрі почувався енергійно, хоч і мав періоди слабкості. Він поступово повернувся до нормального харчування й зберіг результат надовго.

Голодування без медичного нагляду смертельно небезпечне. Але воно доводить, що організм може певний час існувати без надходження калорій, використовуючи свої ж запаси.

8. Мозок споживає більше калорій, ніж будь-який інший орган

Мозок важить лише 2% від маси тіла, але витрачає близько 20% усієї енергії. У середньому — 400 калорій на день із 2000.

Кожен нейрон потребує глюкози — основного джерела енергії. Під час складних розумових завдань споживання глюкози в окремих зонах мозку зростає. Хоч приріст і невеликий, він реальний.

У дітей мозок поглинає до 60% енергії, тому вони швидко втомлюються. Навіть уві сні мозок активно працює — зберігає пам’ять, аналізує інформацію, що теж вимагає калорій.
Дізнатися більше

Але не сподівайтесь схуднути лише від розумової роботи. Хоч вона й виснажує, але також стимулює апетит. Іноді — надмірно.

9. Калорії з різних продуктів — не однакові

Фраза «калорія є калорія» не зовсім правильна. 100 калорій із солодкої газованої води й 100 калорій із курячого філе мають різний вплив на організм. Солодка вода швидко підвищує рівень цукру в крові й стимулює відкладення жиру. Курятина — повільно перетравлюється, насичує, змушує організм витрачати більше енергії на засвоєння.

Це залежить від метаболічного шляху: білки витрачають до 30% калорій на травлення, жири — до 3%, цукри — майже миттєво засвоюються. Гостра їжа чи зелений чай теж можуть незначно стимулювати витрати.

Також клітковина не засвоюється повністю — отже, фактична кількість калорій у бобах чи злаках нижча, ніж вказано.

Отже, не всі калорії однакові. Їх якість, джерело й спосіб обробки мають величезне значення.

10. Сучасна система підрахунку калорій — це помилка XIX століття

Система, за якою ми нині рахуємо калорії, була розроблена хіміком Вілбером Атвотером понад 120 років тому. Він спалював продукти в калориметрі — пристрої, що вимірює тепло згоряння — й обчислював, скільки енергії вони дають.

Але організм не є піччю. Ми не засвоюємо їжу з ідеальною ефективністю. Атвотер намагався це врахувати, ввівши «коригувальні коефіцієнти», які ми й досі використовуємо (4 кал/г білка, 4 — вуглеводів, 9 — жирів).

Та сучасні дослідження доводять: ці оцінки можуть бути хибними на 10–25%. Наприклад, рослинні білки засвоюються гірше, ніж м’ясні. Горіхи й клітковина теж мають менше доступних калорій.

Втім, система Атвотера залишається світовим стандартом. І це, мабуть, найдивніший факт: уся наша харчова культура базується на спрощеному експерименті XIX століття.   

Неймовірні жінки-українки

 

Сьогодні поговоримо про видатну українку Марію Башкірцеву — якою вона була і якою  запам'ятав її світ.
 Талановита й визнана художниця, перша українка, чиї картини придбав Лувр. Письменниця, авторка знаменитого «Щоденника», який вражав своєю відвертістю. Аристократка, красуня й модниця, водночас – феміністка («Народившись жінкою, я виснажила енергію на суперечки з долею», – писала вона). Інтелектуалка, що знала кілька іноземних мов і з юних літ захоплювалась Платоном і Аристотелем, читаючи їх в оригіналі. Космополітка – й справжня українка, на чому повсякчас сама наголошувала й охоче вбиралася в народний стрій.

Вона була зіркою паризької богеми: про неї пліткували, нею захоплювалися. Якби тоді існували соцмережі, Марія Башкірцева напевно була б блогеркою з мільйонною авдиторією фоловерів. Понад усе вона прагнула слави: «Якщо я не помру молодою, я сподіваюся залишитися в пам’яті людей як велика художниця, але якщо помру у розквіті, я хотіла би видати свій щоденник, який не може не бути цікавим». Вона померла у неповні 26, від туберкульозу. І таки ж стала знаменитою.

Марія (або Муся, як звали її рідні) народилася 23 листопада 1858 року в селі Гавронці на Полтавщині, поблизу Диканьки, в родині заможних землевласників.Батько, Костянтин Башкірцев, був сином генерала, учасника війни 1812 року. Освічений, не позбавлений літературного хисту, він очолював місцеве дворянство – мав титул дійсного статського радника.
Мати, Марія Бабаніна, харків’янка, була донькою полковника, бібліофіла й поціновувача мистецтв. Вона походила із старовинного роду, що тягся від татарських князів (водночас її мати Жюлі була француженкою), закінчила інститут шляхетних дівчат. Коли виходила заміж, звісно, за великим і чистим коханням, їй наворожили: «Син твій стане, як усі люди, а от донька буде зіркою». Власне, так і сталося.

Маленька Муся росла, оточена безмежною любов’ю рідних, які задовольняли усі її примхи. З дитинства вона виявила надзвичайну обдарованість: мала чудовий голос, грала на роялі й арфі, захоплювалась мистецтвом, брала уроки з фізики, хімії, математики. Обожнювала читати. А ще легко опановувала мови – володіла німецькою, англійською, італійською, французькою, знала давньогрецьку та латину.
Українську Марія знала теж, і потім, мешкаючи за кордоном, завжди наголошувала, що приїхала не з росії, а з України.                        

                                                     Село Гавронці, фото початку 20 століття

Все було б добре, але шлюб батьків виявився невдалим. Тож за кілька років шлюбу, у 1862 році, після численних домашніх чвар і публічних скандалів мати й батько розлучилися. Причому мав місце зовсім не типовий для імперії судовий процес: мати виграла справу в розірванні шлюбу й домоглась офіційної заборони для колишнього чоловіка бачитися з дітьми.
Забравши чотирирічну Мусю й дворічного Павла, вона перебралася в родинний маєток до своєї матері в селі Черняківка поблизу Чутового. Мальовниче село стояло на річці Коломак і вражало краєвидами. Тут Муся провела своє дитинство. Аж до 12 років – тоді, у 1870-му, батьки нарешті дійшли згоди й вирішили «поділитися» дітьми: син лишився з батьком, донька – з матір’ю. І мати з Марією та її рідна сестра Надія з її дочкою Діаною разом поїхали за кордон. Такий собі пересувний
жіночий караван у пошуках щастя.
Спершу був Відень, потім – Баден-Баден, Женева. Осіли ж українки, маючи кошти від продажу родового маєтку, на французькій Рів’єрі, у Ніцці, а згодом перебралися в Париж.

Марія часу не гаяла – постійно займалася музикою, малюванням. А ще сама собі склала програму навчання і займалася по 9 годин щодня, так, що за півроку освоїла трирічний курс гімназії.
Тоді ж почала вести і свій щоденник – на це її надихнула перша закоханість.
                                      

                                                          Картина Марії Башкірцевої “Весна”

Пізніше дівоче серце ятрило чимало інших аристократів. Однак захоплення швидко минали.
А от щоденник – то було серйозно. Що в ньому писала 12-річна дівчинка, провінціалка з-під Полтави? Багато чого. Було там і жадання слави («Я створена для титулів. Слава, визнання, популярність скрізь – ось мої мрії»), і початки фемінізму («Вийти заміж і привести купу дітей! Чому ні? Але кожна прачка в змозі це робити»).
Допитлива, глузлива й гордовита, навіть у підлітковому віці Марія знаходила заняття, не типові для панянок її кола. Наприклад, читала в оригіналі Платона й Аристотеля, а ще Гомера, Горація, Плутарха, Тібулла, Данте, Ларошфуко, Шекспіра, Бальзака, Флобера, Мопассана, Дюма, Золя, Діккенса. Грала на арфі, роялі, органі, гітарі, мандоліні, цитрі.
Маючи гарний голос (мецо-сопрано в три октави), чудово співала й мріяла стати оперною співачкою. Навіть мала прослуховування у відомого французького педагога з вокалу, професора П’єра-Франсуа Вартеля, який захоплено мовив: «Голубонько, у мистецтві співу на вас чекає велике майбутнє».
На жаль, не сталося: запалення гортані перетворилося на хронічний ларингіт, назавжди позбавивши дівчину її чарівного голосу. А потім Марія дізналася, що у неї сухоти: бронхи й легені серйозно уражені. Вона почала глухнути. Доводилося марнувати час на водах, раз у раз відчуваючи вогкий подих підступної смерті. Жити швидко, бо хтозна, скільки їй відпущено…

                                            

                                                             Марія Башкірцева “Автопортрет”

І це був вибір на користь живопису. Остаточно Марія зробила його у 1876 році, подорожуючи Італією. Її так зачарували полотна Тіциана, Рубенса, Ван Дейка, що вона могла днями милуватися ними в галереях.
У Римі дівчина почала брати уроки живопису в українського художника польського походження Вільгельма Котарбінського, який допомагав розписувати Володимирський собор у Києві, і вже на одному з перших за півтори години написала натурний портрет. «Я задоволена собою, і якщо кажу це, значить, я заслужила. Я прискіплива, і мені важко задовольнитися чимось, особливо собою», – писала вона у щоденнику.
Марія працювала з недитячою зосередженістю й постійно прагнула самовдосконалення. Вона зосередила всі свої зусилля на мистецтві, прагнучи зробити його справою життя. Якщо плани, то винятково амбітні – це було дійсно про неї.
У тому ж 1876-му Марія з великою радістю провідала батьківщину й усю рідню, згадавши своє дитинство. Вона гостювала в любих Гавронцях, Черняківці, а також у маєтку князя Сергія Кочубея, полтавського предводителя дворянства, у Диканьці.
Розпещена європейськими красотами, дівчина була вражена: «За красою саду, парку, будівель Диканька суперничає з віллами Борґезе і Доріа в Римі… І це в Україні! Дуже шкода, що світ і гадки не має про існування цього місця».
Марія також писала у щоденнику: «Розважалась я тим, що перемовлялася з селянами, яких зустрічала дорогою до лісу, і, уявіть собі, я дуже добре розмовляю українською».

                                             

                                                    Марія Башкірцева в українському костюмі

Приміряла й детально описувала національний стрій: «Повсякденний український одяг складається із сорочки з грубого полотна з широкими набираними рукавами, вишитими червоними і синіми кольорами, шматка чорного сукна домашнього виробництва, в який загортаються від пояса. Ця частина одягу коротша за сорочку, вишитий край якої виглядає знизу. Сукно притримує різнокольоровий шерстяний пояс. На шию вішають багато намиста, а голову прикрашають стрічками. Волосся заплітають в коси і на кінцях перев’язують стрічками. Я попросила, щоб мені купили такий костюм в однієї селянки, одягла його і в супроводі наших пішла до села».
Варто сказати, що народний стрій дуже личив Марії, та й кому він не личить?

                                                                 

                                                           Маєток Кочубеїв у Диканьці

Та найбільше часу вона провела в товаристві свого батька, якого майже не пам’ятала – і тепер знайомилась заново.  
Вишуканими манерами, веселою вдачею, врешті-решт, красою донька полонила батькове серце. Вона й не приховувала, що їй це вкрай необхідно – вона мала у планах вивезти татка за кордон й помирити з мамою, аби відновити повноцінну сім’ю. Душевні розмови не минули марно, й уперта Муся таки домоглася свого. Залишивши коханку-утриманку на Полтавщині, Костянтин Павлович рушив до Парижа. Й батьки, що усі останні 14 років мали почуття одне до одного, нарешті помирилися.
Повернувшись до Парижа, Марія вступила до приватної Академії живопису Жульєна. Це було єдине місце, куди приймали студіювати живопис панянок. Тут не байдикували: малювали з 8 ранку до полудня, потім, після годинної перерви, до вечора.
Зосередилась на словах майстра: «Завдання живопису – не в тому, аби копіювати натуру, а в тому, щоб її проявляти». І, власне, на живописі.

                                                         

                                        Картина Марії Башкірцевої “Жінка з дитям на прогулянці”

Скоро вона зрозуміла, що, аби досягти успіху в тогочасному паризькому митецькому світі, невтомної праці замало. Не менше важили й знайомства, позитивні рецензії, протекції. І стать теж.
Марія знала, що її шлях до омріяного паризького Салону буде складним ще й через те, що вона – жінка. Так, вона обрала кар’єру, чи не найменш доступну для жінок – ученицям художніх шкіл навіть не дозволяли малювати оголену натуру. І заборона на знання про власне тіло була абсолютною. Талант тут мало що змінював.
Свій гнів і протест Марія висловила, дописуючи до феміністичної газети «Громадянка» під псевдонімом Полін Оррель. Це були гострі критичні статті, в яких йшлося передусім про мистецьку сферу та роль жінок у ній: «З поблажливою іронією ви питаєте, скільки великих художниць було серед жінок? Панове, були, й це дивовижа, зважаючи на ті складнощі, які їм
доводилося долати». Водночас їй самій пощастило – її картини виставлялися в Салоні, навіть кілька років поспіль.

                                                 

                                                  Картина Марії Башкірцевої “У студії Жульєна”

Те, що Марія має талант, педагоги помітили одразу. Протуркали усі вуха метрові, мсьє Жульєну, і якось він сам навідався на урок. А потім сказав: «Мені здавалося, що її студії – то примха розпещеної дитини, але, мушу визнати, вона справді працює. У неї є сила волі, і вона щедро обдарована».
Він не йняв віри, що маленька «Марі Рюс», як він називав Башкірцеву, ніколи раніше не брала уроків професійного малювання. А Марія, отримавши те, чим марила, днювала й ночувала за мольбертом. І нещадно картала себе за змарнований час: «Чому я не почала займатися живописом раніше? Скільки років геть згаяно!». І тут же додавала: «Настільки швидкоплинне життя, що не має сенсу, бодай одну мить, вдаватися до того, що не дарує тобі задоволення».
Невдовзі про виставлену Маріїну картину сказали: «Це робота юнака. Тут є нерв, є натура». Їй таки вдалося обманути публіку. Але якою ціною? Дівчина була такою виснаженою, що лікарі наполягли: терміново на води! Студії на час довелося припинити.

                                                

                                                  Картини Марії Башкірцевої із серії “Посмішка”

Потім за два роки опанувала семирічний курс навчання в академії. І стала виставлятися в Салоні. Першою такою титулованою картиною стала «Молода жінка читає» (1880 рік). Це був справжній тріумф для, власне, дебютантки.
Роботи Марії були виставлені в Салоні і в наступні роки – про неї стали писати й за кордоном, вона стала знаменитою. Її картини не лише вражали глядачів та отримували схвальні відгуки в пресі, а й добре продавалися (хоча заможній Марії до того було байдуже). Щоправда, підписувати їх доводилося так химерно, щоб можна було подумати, що автор – чоловік.
Псевдонімами Марії були Marie Constantin Russ та Andrei (але й Mademoiselle Mari Russ – без лукавства).

                                              

                                               Картина марії Башкірцевої “Молода жінка читає”

Загалом Марія Башкірцева створила понад 150 полотен, 200 малюнків та ескізів і кілька скульптур. Особливо вдавалися їй портрети й жанрові сценки. Їх вона малювала не лише у Франції, а й в Україні, куди поверталася ще двічі – у травні 1881-го та у жовтні 1882-го. В принципі заперечуючи гніт, підпорядкування, вона відкидала й підданість великої імперії – почувалася українкою й цікавилася усім українським: корінням, культурою, мистецтвом.

                                                                 

                                                                      Гі де Мопассан

У ближчому оточенні Марії Башкірцевої не було людей, здатних зрозуміти й належно оцінити її складну натуру, її досягнення. Вона ж хотіла б мати такого співрозмовника – гідного, авторитетного, рівного (або й того, перед ким вона могла б схилятися).
Дівчина зважилася написати одному з найзнаменитіших своїх сучасників – Гі де Мопассану. Звісно, йому писало чимало екзальтованих шанувальниць, але цій незнайомці він чомусь поспішив відповісти. Певно, одразу відчув непересічність її оцінок і суджень. Так із дівочої примхи зав’язалося дуже цікаве листування.
Художниця й письменник обмінювалися як компліментами, так і доволі в’їдливими зауваженнями. Мопассан, звиклий до швидких перемог у жіноцтва, був приголомшений інтелектом, стилем, а почасти й зухвалістю дами-інкогніто. Він навіть роздратовано припустив, що йому пише якийсь старий зануда, а не молода дівчина. І, спершу зверхньо повчаючи адресатку,
він врешті-решт був так заінтригований, що палко просив особистого знайомства. Марія ж, так і не знявши маски, різко обірвала це спілкування. Чому? Аби ж знати.
Напевно, вона не прагнула більшого – хіба цього епістолярного двобою зі світським левом, ловеласом, гульвісою й одним із кращих новелістів усіх часів. Двобою, який можна було порівняти і з захопливою шаховою партією, і з віртуозним фехтуванням, або й з витонченим тролінгом.
Згодом, дізнавшись про ранню смерть Башкірцевої, Мопассан розпачливо вигукнув: «Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усипав квітами, якби знав, що він буде такий яскравий і такий короткий!».
Марія так і залишилась для нього трояндою – білою, чарівною, бездоганною, і водночас з міцними, колючими шпичками.                                               

                                                            Марія Башкірцева за роботою

Йшов 1884-й, хвороба прогресувала. Восени Марія Башкірцева вже не могла працювати стоячи, тому писала картини, сидячи в інвалідному візку. «Лікар сказав, що я ніколи не вилікуюся», – зазначила вона після чергового медичного огляду.
Водночас, знаючи про свою приреченість, поспішала залишити по собі слід, втекти від неминучого забуття – починала нові картини, багато працювала. Вона взагалі хотіла встигнути ще так багато… Але 31 жовтня 1884 року відійшла у засвіти в оточені найближчих – матері, тітки та вірної служниці Розалії.
Ховали Марію у всьому білому: одяг, труна, квіти, карета й коні – все було сніжно-біле. А на могилі на цвинтарі Пассі в Парижі звели капличку, в якій розмістили незакінчену роботу художниці «Святі дружини», а ще поставили її мольберт і палітру.
За рік по смерті художниці в Парижі відбулася її велика персональна виставка. Деякі її роботи закупили музеї, зокрема Люксембурзький, інші лишилися у Луврі.

                                                 

                                                       Капличка на могилі Марії Башкірцевої

Наразі оригінали картин Башкірцевої є рідкістю: більшість її робіт згодом була перевезена матір’ю в родовий маєток в Гавронцях, однак у буремному 1917-му половина зібрання загинула під час пожежі, ще половина не пережила бомбардувань Другої світової. Відомо, що близько 40 картин Марії належать музейним зібранням росії, ще 20 – Франції, 3 – Україні (зокрема, у Дніпрі, Харкові та Сумах) і по одній картині є в Греції, Алжирі, США, Чехії, Сербії, Нідерландах.
Попри все, ім’я Марії Башкірцевої не забуте. Воно викарбуване на скульптурі «Безсмертя» у Люксембурзькому музеї – серед восьми інших видатних французьких митців, які померли дуже молодими. У Ніцці її ім’ям названа одна з вулиць. Є й французька нагорода молодим художникам імені Башкірцевої.
Пам’ятають Марію і в Україні, особливо на її батьківщині, на Полтавщині – там її іменем названо вулицю й школу. У її рідному селі Черняківка працює музей Башкірцевої. Щороку там проводиться мистецьке свято «Маріїна долина» на її честь, з виставками художніх творів.

Що підготував календар?

                                                      29 жовтня — Всесвітній день псоріазу

29 жовтня проводиться завдяки старанням Міжнародної Федерації асоціацій хворих на псоріаз Всесвітній день псоріазу (World Psoriasis Day). Вперше захід був проведений у 2004 році з метою об’єднати більш ніж 125 мільйонів хворих на цю недугу. 1

Відзначення Всесвітнього дня боротьби з псоріазом започаткувала Міжнародна федерація асоціацій псоріазу (IFPA). Вперше цей день відзначали у 2004 році, і з того часу він щорічно відзначається 29 жовтня.

                                                                  Що таке псоріаз?

Псоріаз – це аутоімунна хвороба, яка проявляється утворенням на шкірі осередків, що шерхнуть. Згодом запалення з’являються на внутрішніх органах, а також всередині суглобів, що без лікування призводить до інвалідності.

                                                Хто схильний до захворювання на псоріаз?

Згідно з дослідженнями, псоріазом хворіють майже 3% людей, які мешкають на території Європи та Північної Америки. На африканському континенті та в Японії ці показники нижчі. В Україні пацієнтів з таким діагнозом, за офіційними даними, приблизно півтора мільйони. І жінки, і чоловіки в однаковій мірі схильні до ураження псоріатичною хворобою, яка може проявити себе у будь який час (найбільша вірогідність – у період між 20 та 30 роками).

                                          29жовтня – Всесвітній день боротьби з інсультом

29 жовтня – ми відзначаємо Всесвітній день боротьби з інсультом (World Stroke Day).
Інсульт є одним з найпоширеніших захворювань у всьому світі, зокрема, у нашій країні. Цей стан займає 2 місце серед найтяжчих захворювань України. Що таке інсульт і чому ми приділяємо йому таку увагу? Інсульт – гостре порушення мозкового кровообігу, через раптове припинення кровопостачання мозку. Наслідком захворювання може бути інвалідність, яка змінює якість життя та праці людини. Це дуже актуальна проблема у нашій країні і вона займає одне з найважливіших місць у медицині.

                         Як виникла ідея відзначати Всесвітній день боротьби з інсультом?

У 2004 році Всесвітня організація охорони здоров’я порушила серйозне питання про таку глобальну проблему, як інсульт. А 2006 рік відзначається, як перший рік заснування Всесвітнього дня боротьби з інсультом. Для чого це було здійснено? Щоб люди з різних куточків світу порушували питання, відповіді на які допомагають зрозуміти причину виникнення, заходи боротьби та наслідки інсульту. Кожного року, цього дня у лікарнях, школах, підприємствах та в офісах проводяться конференції, симпозіуми, виступи, опитування та інше. Це відбувається для того, щоб розповсюдити відповідну інформацію, щоб люди мали достатньо знань та навичок для боротьби з тяжким захворюванням та запобіганню його.

Термін «інсульт» має латинське походження і перекладається, як «удар». 460 років до н.е. Гіппократ вперше описав такий симптом, як «втрата свідомості», що є наслідком захворювання головного мозку. І це вважається першою згадкою про інсульт.
Всесвітній день боротьби з інсультом в історії

    • 460 років до н.е.

    Гіппократ вперше описав такий симптом, як «втрата свідомості», що є наслідком захворювання головного мозку.
    • 2004
    Всесвітня організація охорони здоров’я поставили питання про необхідність заснування дня боротьби з інсутльтом.
    • 2006
    Перше відзначання Всесвітнього дня боротьби з інсультом.

                                                                    Статистика

Україна займає серед європейських країн друге місце за серцево-судинною захворюваністю. За статистикою, в Україні 11,8 мільйона хворих на артеріальну гіпертензію, 9 млн – на ішемічну хворобу серця та 1 млн – на цукровий діабет. Українська асоціація боротьби з інсультом щороку діагностує цереброваскулярні патології понад у 140 тисяч українців. Третина з них — працездатного віку; 30–40 % пацієнтів з інсультом помирають упродовж перших 30 днів, до 50 % – протягом року від початку захворювання; а 20–40 % тих, хто вижили – стають залежними від сторонньої допомоги (12,5 % мають первинну інвалідність). І лише до 20 % – повертаються до первинного способу життя.

Якщо вести здоровий образ життя, дотримуватися певних заходів профілактики та упереджувати головні фактори ризику, то можна на 80% знизити ризики розвитку інсульту.
 
                                                           Які головні прояви інсульту?

Клініка інсульту: людина не може посміхнутися, якщо її попросити (куточки губ опускаються); вимова нерозбірлива, неякісна та плутана (людина не відповість на запитання); якщо попросити підняти кінцівку, хворий не зможе підняти, бо буде слабкість, оніміння у руці; інколи, інсульт може проявитися інтенсивним головним болем.

                                                            Як запобігти інсульту?

Це дуже просто, якщо дотримуватися здорового способу життя. Найефективніша профілактика:
– Фізичні вправи, які правильно підібрані під вашу конституцію тіла.
– Контрастний душ для зміцнення судин.
– Правильне та здорове харчування.
– Виключення куріння та алкоголю.
– Уникання стресів та негативних емоцій.

                                          Які основні хвороби можуть призвести до інсульту?

Це артеріальна гіпертензія, миготлива аритмія, цукровий діабет, аневризми та інше. Звісно, якщо вести пасивний та нездоровий образ життя, палити та вживати алкоголь – можна отримати інсульт, не зважаючи на вік та стать.

                                                            Чому важлива ця подія?

Незалежно від того, ким ви працюєте, що ви робите у своєму житті – ви повинні вміти надавати першу медичну допомогу. Адже, ми не знаємо, що може трапитися з нами, нашими друзями та близькими. Якщо ви зіткнулися з такою проблемою, як «інсульт», то завдяки цьому дню – ви можете дізнатися і розповісти іншим, як боротися і упереджувати цю хворобу. Бо не тільки медична допомога потрібна, але й психологічна. Ця хвороба «вбиває» головний мозок, та змінює емоційний стан, відношення до втрачених функцій. Неважливо, скільки вам років, якої ви статі, яка у вас генетика чи професія, «інсульт» молодшає кожного року. Тому, Всесвітня організація охорони здоров’я попіклувалася про наші вміння та знання, призначивши 29 жовтня Днем боротьби з інсультом.
                                                31 жовтня — Всесвітній день економії

Всесвітній день економії (World Savings Day) або Всесвітній день заощаджень країни світу відзначають 31 жовтня.

                                         Історія заснування Всесвітнього дня заощаджень

Історія свята World Savings Day почалася 27 жовтня 1924 року. Саме тоді відбувся Перший міжнародний конгрес ощадних банків у Мілані за участю представників 29 країн. В останній день конгресу, 31 жовтня, фінансовими інститутами була запропонована ідея святкувати Всесвітній день заощаджень (накопичень).

Така назва свята існувала до 1989 року. І вже тоді останній день жовтня оголосили World Savings Day – Міжнародним днем економії за офіційною директивою ООН. Назву придумав італійський професор Раввиць, що дозволили вкласти більш широкий сенс. Адже економія не обмежується заощадженнями. Вона охоплює такі поняття, як економія часу, енергетичних ресурсів, природних скарбів, корисних копалин.

День економії святкують у різних країнах. Серед них і Німеччина, населення якої характеризується особливою бережливістю. Німецька влада вважає за потрібне розвивати у молодого покоління хист до економного витрачання та раціонального споживання, при цьому в жодному разі не вбачає в ощадливості жадібність.

                                            31 жовтня — Міжнародний день Чорного моря

Цікаве свято відзначають 31 жовтня – Міжнародний день Чорного моря (International Black Sea Day).
                                          Міжнародний день Чорного моря в історії

В цей день у 1996 р. уряди причорноморських країн – України, Грузії, Туреччини, РФ, Болгарії та Румунії – підписали дуже важливий природоохоронний документ. Він має назву «Стратегічний план дій із відновлення та захисту Чорного моря».

Цим подіям передувала реалізація проекту ЄС-ПРООН «Посилення екологічного моніторингу Чорного моря». За даними дослідження було встановлено жахливий стан та забрудненість води сміттям, переважно пластиковими відходами. У морській воді знайшли велику кількість речовин, що несуть шкоду екосистемі, – 124 хімічні сполуки, у тому числі біоциди, антипірени, пестициди. Позитивними моментами моніторингу стало виявлення низки видів морських мешканців, що вважалися повністю вимерлими. Також було відстежено позитивну динаміку відновлення унікальної екосистеми Філофорного поля Зернова.

                                                           Мета заснування події

Міжнародний день Чорного моря – це можливість привернути увагу людей до екологічних проблем, що склалися в регіоні. А підписання «Стратегічного плану» є передумовою розробки та реалізації ефективної природоохоронної політики.

Свята одного дня

                                       10 жовтня — Всесвітній день ментального здоров’я

                                                             

                                                               Що це за день?

Всесвітній день психічного здоров’я (World Mental Health Day) або День ментального здоров’я у світі та в Україні відзначається щороку 10 жовтня. Свято покликане звернути увагу на проблеми, пов’язані з психічним станом людини, обізнаністю про профілактику ментальних розладів, способи турботи про ментальне здоровʼя та для підтримки людей з подібними захворюваннями. Основна мета цього святкування – скоротити поширеність захворювань, пов’язаних з психічними розладами: депресивні стани, фобії, розлади особистості, посттравматичний синдром, алкогольна та наркотична залежності, шизофренія, недоумкуватість, порушення свідомості тощо.

Окрім того, Всесвітній день ментального здоров’я спрямований на підтримку людей, які не страждають на серйозні відхилення з боку психіки, проте переживають скрутні часи та потребують сили волі й характеру, які б допомогли їм впоратися з будь-якими життєвими труднощами.

День психічного здоров’я вперше з’явився в 1992 році і став щорічним заходом за підтримки ВООЗ та Всесвітньої Федерації психічного здоров’я.

Спочатку у цього дня не було конкретної тематики. Він був спрямований на масове просвітництво людей з актуальних питань, пов’язаних із психологічним станом людини. Перші 3 роки єдиним заходом в цей день була телепередача, що тривала 2 години та транслювалася в усьому світі з телефонними дзвінками в прямому ефірі.

У 1994 році від Генерального секретаря ВООЗ надійшла пропозиція розробляти щорічну тему дня, яка буде детально розбиратися та обговорюватися в цей день. Таким чином за минулі роки було висвітлено безліч тем, що стосуються психічного здоров’я жінок, дітей, боротьби з самогубствами, важких залежностей, жорстокості і насильства тощо. Захід отримав велику підтримку з боку багатьох країн та за кілька років переріс в подію світового масштабу, яким зацікавились більшість держав та громадські організації, що спеціалізуються на аспектах психіатричної допомоги.

В 2013 році у ВООЗ було затверджено Програму, що передбачає багатосторонній план дій, спрямований на зміцнення психічного здоров’я та на боротьбу з поширеними розладами психіки. Програму було розроблено на період з 2013 по 2020 рік. Її метою стало покращення керівництва в галузі, своєчасна медична та соціальна допомога хворим, поширення інформації про психічне здоров’я серед звичайних людей.

                                             Всесвітній день психічного здоров’я в історії

    •1992
    Перше відзначання дня психічного здоров’я за підтримки ВООЗ.
    •1994
    З цього часу щорічно розробляється окрема тема дня.
   •2013
    ВООЗ було затверджено Програму, що передбачає багатосторонній план дій, спрямований на зміцнення психічного здоров’я та на боротьбу з поширеними розладами психіки.

                                                                     Статистика

Найпоширеніша проблема, пов’язана з розладами психіки – це депресія. Наприклад, негативний вплив на психічний стан мешканців Землі завдала пандемія COVID-19, яка порушила звичний ритм життя мільярдів мешканців планети.

У західних країнах кожна сьома людина страждає на шизофренію або є схильною до алкоголізму та затяжних депресій, що призводить до злочинів та самогубств. У той самий час, більшість людей, що страждають від психічних розладів, не отримують  належної медичної допомоги.

                                                Стан ментального здоров’я у світі

   

450 мільйонів мешканців Землі страждають на психічні розлади та інші психічні захворювання, список яких збільшується з кожним роком.
    Щорічно понад 800 тисяч людей по всьому світу здійснюють самогубства. Великий відсоток людей страждають на алкоголізм, наркоманію, мають психічні захворювання, з якими необхідна госпіталізація. Всі вони також потребують допомоги психіатра.
    Щорічно 3 мільйони людей помирають в результаті зловживання алкоголем.

За даними ВООЗ, в світі депресією страждають понад 264 млн. людей, біполярним розладом – 45 млн., деменцією – 50 млн., і це тільки офіційно зареєстровані випадки. Депресія стала однією з найпоширеніших у світі причин втрати працездатності.

                                                Стан ментального здоров’я в Україні

Статистика в Україні показує жахливі числа. Понад 1,5 млн. мешканців нашої країни страждає від психічних захворювань. Понад 2 мільйонів щороку звертаються за допомогою до фахівців психіатрії та більшість з них госпіталізуються. Нервові розлади різного характеру та різного ступеня важкості є проблемою кожного третього українця. До того ж, наша країна посідає 1-ше місце за кількістю психічних розладів в Європі.

Це статистика до повномасштабного вторгнення. Близько 10 млн. мільйонів українців можуть зіткнутися з ризиком розвитку психічних розладів, таких як депресія та посттравматичний стресовий розлад, внаслідок війни. І це, мабуть, оптимістичний прогноз.

Бережіть себе, по можливості звертайтеся за допомогою до спеціалістів. Психологи та психотерапевти можуть значною мірою покращити ментальне здров’я та попередити розвиток психічних розладів.

                                                    Як зберегти ментальне здоров’я?

Для того, щоб ніколи не довелося мати справу з психічними захворюваннями, важливо не лікувати наслідки, а попереджати та запобігати можливій появі недуги. Фізичний і психічний стан людини тісно взаємопов’язані. Існує кілька правил для підтримки здорового тіла і духу:

    — Спорт і правильне харчування.
    — Глибокий сон не менше 7-8 годин.
    — Хобі та захоплення.
    — Спілкування з цікавими і позитивними людьми.
    — Уміння і можливість виговоритися.

                                         Як відзначати Всесвітній день психічного здоров’я?

В цьому році Всесвітній день психічного здоров’я пройде під девізом: «Психічне здоров’я доступне всім». Ніхто не повинен залишитися без доступу до інформації, можливості попросити про допомогу і бути почутим. Незалежно від статусу та рівня життя людини, нікому не може бути відмовлено в психіатричній допомозі і підтримці. В цьому році ВООЗ проводить глобальну акцію, присвячену проблемі року. В режимі онлайн-трансляції працівники ВООЗ будуть звітувати про роботу медичних працівників з різними психічними захворюваннями в усьому світі. Слово буде надано найкращим експертам з питань психічного здоров’я. Відомі люди будуть ділитися своїм досвідом про те, як вони подолали депресію. Також під егідою ВООЗ буде проведено перший в історії кінофестиваль під назвою «Здоров’я для всіх». Одна з номінацій цього заходу – найкращий фільм про психічне здоров’я.

                                                             Чому важливий цей день?

Мета свята – привернути увагу кожної людини на важливість ментального здоров’я. Воно в першу чергу залежить від кожного з нас та наших рідних. Ми повинні навчитися зберігати стійкість та душевну рівновагу в найскладніших ситуаціях, а при необхідності – звертатися за допомогою до відповідних фахівців.

                                                10 жовтня — Всесвітній день бездомних

Всесвітній день бездомних (World Homeless Day) або Всесвітній день безпритульних щорічно відзначають 10 жовтня, починаючи з 2010 року.

                                                     Мета Всесвітнього дня безпритульних

Основне завдання цього дня – привернути увагу громадськості до проблем осіб, які в силу різних соціально-побутових причин опинились без даху над головою. Ідея цього свята виникла під час онлайн-спілкування небайдужих людей з різних країн.

Актуальність проблеми бездомності підтверджується даними: станом на 2005 рік у світі було близько 100 мільйонів бездомних. Ці показники щороку зростають. Захід покликаний мобілізувати усіх небайдужих для допомоги людям, які опинились на вулиці.

Для України через війну актуальність цієї події та допомоги людям, що опинилися без житла, зросла. Покинуті домівки через окупацію та руйнування, зруйноване та пошкоджене обстрілами житло – це реалії українського сьогодення.

                                                     Як відзначають цей день?

Оптимальний спосіб участі у відзначенні дня – посильна допомога благодійним організаціям, які опікуються безхатьками. Це може бути передача грошових коштів, продуктів харчування, медикаментів або інших потрібних речей. Також можна пожертвувати свій одяг чи взуття, які стануть у пригоді людям, які опинилися у скрутному становищі.

            10 жовтня — Європейський та Всесвітній день боротьби проти смертної кари

10 жовтня щорічно відзначають Всесвітній день боротьби зі смертною карою. Ця важлива дата має на меті підвищити громадську обізнаність та виступити за скасування смертної кари в Європі та в усьому світі.

Рух за скасування смертної кари моє довгу історію, в якій ледь не центральну роль відіграв розвиток міжнародного законодавства з прав людини в післявоєнний період (1945-) і пов’язаний з ним політичний напрям за кваліфікацію страти як порушення основоположних прав людини.

Прихильники збереження смертної кари стверджують, що вона є лише одним з аспектів кримінального правосуддя, а отже, питанням, яке має вирішувати кожна країна на свій розсуд. Противники такого підходу вважають смертну кару серйозним порушенням прав людини, а отже питанням, яке має вирішувати міжнародне законодавство. Саме тому тема смертної кари була і в центрі міжнародних дебатів при обговоренні Загальної декларації прав людини, яку ухвалила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1948 році. Вона стала першим нормативним документом нової системи й проголосила своїм центральним принципом «право на життя». Хоча можливість просування скасування смертної кари обговорювали, в остаточному тексті про це не згадували

Визнаючи, що повне скасування смертної кари не стоїть на найближчому міжнародному порядку денному, ініціативи, що виходили від ООН, змінили свій фокус на спроби обмежити застосування смертної кари. І в 1971 році Економічна і соціальна рада ООН ухвалила резолюцію, яка закликала до поступового її обмеження. А у 1989 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські й політичні права — це перший універсальний договір про скасування смертної кари.

Центральну роль в боротьбі проти смертної кари в Європі відіграла міжнародна організація Рада Європи. У 1983 році вона ухвалила перший юридично обов’язковий документ, що передбачає безумовне скасування смертної кари в мирний час: Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З 1990-х років заборона смертної кари також стала передумовою для вступу до Ради Європи. Сьогодні єдиною країною в Європі, яка практикує смертну кару є Білорусь.

                                                          Смертна кара й Україна

Щоб відповідати цій вимозі 5 квітня 2001 року з прийняттям Кримінального кодексу в Україні остаточно зникла смертна кара з правового поля і це антигуманне покарання замінили на довічне ув’язнення. Це сталося після ухвалення 27 січня резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка рішуче засудила продовження страт в Україні й зажадала від України припинити всі подальші страти. До прикладу, у 1996 році Україна стратила більше людей, ніж будь-яка інша країна світу, окрім Китаю. Скасування смертної кари продемонструвало прагнення наших державних діячів до утвердження демократичних свобод, коли людське життя вважається найбільшою цінністю. Навіть якщо це життя людини, яка вчинила тяжкий злочин.

                                                            Смертна кара і світ

Загалом на шляху до повного скасування смертної кари у світі досягнуто величезного прогресу. Якщо в 1960 році лише 25 країн скасовували смертну кару, то зараз їх вже 112, ще 23 держави фактично скасували смертну, але 55 держав все ще залишаються прихильниками страти як вищої міри покарання. З останніх згаданих можна виділити 5 держав, які стратили найбільше людей у світі за 2022 рік — це Китай, Іран, Саудівська Аравія, Єгипет і США.

Важливо розуміти, що незалежно від того, наскільки досконалою є система правосуддя певної країни, вона завжди залишатиметься вразливою до людських помилок, але на відміну від тюремного ув’язнення, смертна кара є непоправною. Також вона непропорційно зачіпає певні групи населення. Наприклад, за даними Організації Об’єднаних Націй, у глобальному масштабі від смертної кари несумірно страждають бідні верстви населення.

Це пояснюється багатьма причинами, зокрема тим, що вони частіше стають мішенню для поліції, не можуть оплатити послуги хороших адвокатів і часто отримують безоплатну правову допомогу занадто пізно. Крім того, існує думка, що смертна кара стримує злочинність та є навіть найбільш економічно ефективним способом боротьби з нею. Але рішення про позбавлення людини життя не повинно ґрунтуватися на фінансових мотивах. Та і використання смертної кари для зменшення кількості ув’язнених є безрезультатним.

Наприклад, у США кількість ув’язнених становить приблизно 2,2 мільйона, але до смертної кари засудили лише близько 3 000 ув’язнених. Тобто, якби стратили всіх засуджених до смертної кари, це не мало б помітного впливу на кількість ув’язнених. І своєю чергою докази з усього світу свідчать про те, що смертна кара не має унікального стримувального впливу на злочинність.

Приміром, у 2003 році в Канаді, через 27 років після скасування смертної кари, рівень вбивств знизився на 44% порівняно з 1975 роком, коли смертну кару все ще застосовували. Інакше кажучи, смертна кара не тільки не робить суспільство безпечнішим, але й може бруталізувати його. Адже санкціоновані державою вбивства лише схвалюють використання силових методів і підтримують цикл насильства.

Може здаватись, що прогрес світового правозахисного руху є незворотним, все-таки деякі країни, які скасували смертну кару на законодавчому рівні або на практиці, погрожують повернутися до неї й поновити виконання смертних вироків (Мальдіви, Філіппіни, Шрі-Ланка та Туреччина). Тому міжнародній спільноті дуже важливо фокусуватись не тільки на країни де все ще існує смертна кара, а і на ті, де існує ризик повернутись до неї. Тобто важливо бути спроможним системно і швидко реагувати на ці загрози.

                       
                      10 жовтня — День працівників стандартизації та метрології України

Починаючи з 2002 року 10 жовтня в Україні відзначається День працівників стандартизації та метрології.

                 Історія заснування Дня працівників стандартизації та метрології України

Це свято запроваджено Президентом України з метою відзначення вагомого внеску фахівців зі стандартизації та метрології в економічний розвиток країни.

Для святкування жовтень було обрано не випадково. Цього місяця у 1901 році з ініціативи хіміка Менделєєва у місті Харкові було відкрито палату, де проводили вивірку та таврування торговельних ваг та мір.

Також у жовтні 1946 року у Лондоні відбулася перша національна конференція зі стандартизації, на якій було прийняте рішення про створення Міжнародної організації.
Мета події

Метою свята є привертання уваги до питань метрології та стандартизації у країні. Адже розвиток цієї галузі безпосередньо сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на ринках країн світу.

І на останок

                                                10 жовтня — Всесвітній день яйця

В 1996 році під час віденської конференції Міжнародна яєчна комісія проголосила, що відтепер у другу п’ятницю жовтня буде проводитися Всесвітній день яйця (World Egg Day). Комісія заявила, що є як мінімум 12 аргументів на користь цього свята. І більшість (включаючи виробників яєць) погодилися з цією пропозицією.

Всесвітній день яйця – це подія, що присвячена вшануванню неймовірного, багатого на поживні речовини продукту, яким є яйце. Недарма яйця називають “суперфудом”. Цей день покликаний відсвяткувати силу яйця та його потенціал для того, щоб нагодувати світ високоякісними харчовими продуктами. Цей день також є платформою для підвищення обізнаності про користь яєць та їхню важливість у харчуванні людини.

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек

Указом Президента України від 14 травня 1998 року 30 вересня було оголошено Всеукраїнським днем бібліотек. Шановні колеги та всі, хто шанують  і люблять книгу, щиро вітаю вас зі святом! Нехай наші бібіліотеки завжди будуть затребуваними, нехай ваша праця  користується заслуженою повагою і приносить вам щастя. Миру нам всім та спокою і процвітання нашій улюбленій Україні!

Бібліотеки – це не лише місце, де зберігають та читають книги. Це місце, натхненне творчістю та людськими долями. Але як багато ми не знаємо про ці чарівні місця? У Всесвітній день бібліотек пропонуємо кілька цікавих фактів з бібліотечної історії.
 
Перші згадки про бібліотеку сягають ІІІ ст. до н.е. Ще в часи Шумерської держави книги-таблички зберігали у спеціальних глиняних глечиках, на які вішали свого роду маленькі етикетки з вказівкою тематики текстів. Люди вірили, що той, хто візьме табличку без дозволу, буде покараний богами, а усі його нащадки стануть вигнанцями. Непоганий захист бібліотеки від крадіжок!
 
В Арабському халіфаті бібліотеки мали назву «Будинки мудрості» і були майже священними спорудами. Перш ніж увійти до бібліотеки, читачі вмивалися біля джерела, що знаходилось при вході. Читали вони сидячи на бібліотечній підлозі, яку застеляли килимами.
 
У 43 р. до н.е. величезна бібліотека стала весільним подарунком. Римський полководець Марк Антоній подарував Пергамську бібліотеку, що налічувала майже 200 тисяч книг, єгипетській цариці Клеопатрі. Оце королівський подарунок! Щоправда, історики й досі сперечаються щодо правдивості цього факту:)
 
Перший список вимог до бібліотекарів запропонував італійський герцог Федеріко да Монтефельтро у ХV ст. До переліку вимог увійшли освіта, приємний характер та зовнішність, красномовство тощо.
 
А чи знали ви, що велику роль в історії бібліотек відіграв письменник Йоганн Гете? Він 30 років опікувався книгозбірнями. Саме Гете ввів ще кілька вимог до роботи бібліотекарів: вони мали оберігати книжкові фонди, вести облік книг та забезпечити постійну роботу книгозбірень. А ще Гете ввів правило «Книги, повернені в неналежному стані, не приймати».
 
1876 року була створена перша Американська бібліотечна асоціація, а згодом, у 1887-му – професійна бібліотечна школа. Їх засновником був директор Колумбійського університету Мелвілл Дьюї. Він активно долучав до роботи з книгами жінок, що викликало чимало розмов, адже до ХХ ст. бібліотекарями були лише чоловіки. 
 
1955 року у своєму романі «Магелланова хмара» польський письменник Станіслав Лем пророкував створення унікальної тріонової бібліотеки:  «... У 2531 році було введено новий спосіб зберігання людської думки. Стали використовувати Тріон - маленькі кристали кварцу. Кристалик розміром з піщинку міг утримувати в собі стільки ж інформації, скільки міститься в стародавній енциклопедії. Була створена єдина для всієї земної кулі Центральна тріонова бібліотека... ».  Минуло не так багато часу, як пророкував Лем, але схоже його ідеї потроху реалізовуються. Носії формації продовжують зменшуватися у розмірах, а світові книгозбірні відкривають онлайн доступ до своїх архівів. Що ж, чекаємо на створення всесвітньої бібліотеки:)

З давніх часів бібліотеки є сховищами безцінних знань. З розвитком інтернету, звичайно, їх роль стала дещо менш значною, але не будемо забувати про те, що багато з них зберігають дійсно унікальні експонати. До того ж у бібліотеках завжди панує особлива атмосфера, яка наповнює умиротворенням і радістю душу кожного книголюба.
Цікаві факти про бібліотеки:
    1. У Німеччині, в Магдебурзі, є цікава бібліотека, будівля для якої було збудовано зі старих ящиків з-під пива.
    2. У Сінгапурській публічній бібліотеці є багато-багато окремих читальних залів, щоб відвідувачі не чули один одного.
    3. Бібліотека з вкрай незвичайним дизайном є в італійській Перуджі – її побудували у вигляді літаючої тарілки.
    4. У США, штат Канзас, є бібліотека, яка має вигляд величезної книжкової полиці.
    5. Невелика бібліотека є навіть на борту Міжнародної Космічної Станції. Це єдина на поточний момент бібліотека в космосі. Книг в ній близько ста штук.
    6. Всесвітня цифрова бібліотека, відкрита під егідою Бібліотеки Конгресу США, є найбільшим в світі цифровим сховищем книг.
    7. Зараз всі книги на бібліотечних полицях ставляться корінцями назовні , щоб було видно назву. Але раніше їх ставили корінцями всередину.
    8. Система класифікації книг за жанрами вперше з'явилася в Стародавньому Китаї.
    9. У готелі мережі «Маріотт» в китайському Шанхаї, найбільш густонаселеному місті світу, є бібліотека, розташована на одному з верхніх поверхів, на висоті майже в чверть кілометра.
    10. У Нью-Йорку функціонують безкоштовні публічні міні-бібліотека, такі собі будки для одного читача з книгами всередині. Скористатися ними може будь-хто.
    11. Національна бібліотека Франції була заснована близько 7 століть назад. З тих пір вона кілька разів переїжджала, але вона працює до цих пір.
    12. Найбільш стародавньою з досі функціонуючих бібліотек є та, що знаходиться в монастирі Св. Катерини на території сучасного Єгипту. Її близько 1,5 тисяч років.
    13. Норвезька система роботи публічних бібліотек дуже зручна. Книги не обов'язково повертати в той філіал, звідки вони були взяті – їх можна спокійно повернути в будь-який з них.
    14. У Фінляндії є містечко Вантаа, в публічну бібліотеку якої одного разу хтось підкинув книгу, взяту звідти близько століття тому. Встановити особу того, хто повернув її, не вдалося. Найімовірніше, людина побоювався гігантського штрафу за прострочення.
    15. У знаменитому Єльському університеті є бібліотека без вікон. Але світла там і без них вистачає, оскільки зовнішня її стіна виконана з дорогого мармуру, який частково пропускає сонячне світло.
    16. У Великобританії кожен автор має право на розміщення його книги в публічних бібліотеках, але за це доводиться трохи заплатити.
    17. Бібліотека «Хаскелл» в своєму роді унікальна – перебуваючи на канадсько-американському кордоні, вона розташовується на території відразу двох держав.
    18. Найбільшою в світі бібліотекою світу є американська бібліотека Конгресу. Але завдяки сучасним технологіям всі її книги були на всяк випадок оцифровані, причому для їх зберігання досить масиву жорстких дисків всього в 15 Тб.
    19. Ендрю Карнегі, неймовірно багатий американський промисловець, який жив близько сотні років тому, за свій рахунок побудував і оснастив більше 2500 бібліотек в різних країнах. Близько 1600 з них знаходяться в США.
    20. Відомо, що російський цар Іван Грозний мав величезною бібліотекою. Однак, вона була загублена, і деякі намагаються знайти її до сих пір.
    21. При публікації книги в Норвегії уряд за свій рахунок друкує тисячу примірників, які потім відправляються в публічні бібліотеки по всій країні.
    22. Порт давньоєгипетського міста Олександрія відвідували безлічь суден. Олександрійська влада стягувала з них особливий податок – книги. Кожен капітан зобов'язаний був надати книгу, якої не було в Олександрійській бібліотеці. Оригінал відправлявся в неї, а власнику повертали переписану копію.
    23. У світі є близько півтори сотні бібліотек, де затребувану книгу відвідувачеві читає вголос людина-оповідач.
    24. У США, країні, де фастфуд надзвичайно популярний, безкоштовних публічних бібліотек все одно більше, ніж закладів швидкого харчування «Макдональдс».
    25. Вищезазначена Бібліотека Конгресу – не тільки найбільша в світі, але і найбільш відвідувана. Книг в ній близько 155 млн, а відвідувачів щороку – близько 1,7 млн.
   26.  Всього в бібліотеках світу зберігається близько 130 млн унікальних видань.
   27.  Найбільш давня бібліотека, створена шумерської цивілізацією, існувала в середині 2 тисячоліття до нашої ери.
    28. Історикам відомий Абдул Касій Ісмаїл, великий візир Персії, який дуже любив читати. Вирушаючи куди-небудь, він завжди брав із собою всю свою бібліотеку, в якій було понад 140 тисяч книг. Перевозили її на каравані з чотирьох сотень верблюдів.
    29. У нині втраченій Олександрійській бібліотеці зберігалося понад 200 тисяч сувоїв.
    30. Перша пересувна бібліотека, відповідно до британського щомісячника The British Workman, з'явилася 1857 року. У цей час вона їздила по колу з восьми сіл у Камбрії. Вікторіанський купець та філантроп Джордж Мур створив проект з метою «поширити добру літературу серед сільського населення». Бібліотека Уоррінгтона, створена в 1858 році, стала ще однією ранньою британською пересувною бібліотекою.