Ми раді за прогрес, і от зо всіх країн
Ми на вистави йдем з культурністю своєю.
Коли ж той буде час, що більше, ніж машин,
Ми виставим людей з високою душею?
Володимир Самійленко
Мабуть я старію, стаю дуже сентиментальною... Мені болить серце, коли я бачу безхатню голодну собаку, яка з такою надією заглядає мені в очі, мені жаль зламаний молодий пагонець, затоптану квітку. Я обережно переступаю через дрібну комашку (для чогось створив же її Боженька), нехай повзе далі у своїх комашиних справах. Мені так жаль маленьких дітей за їх безпорадність і залежність в усьому від нас дорослих. Який світ ми їм залишимо у спадок: гарну родючу землю, чи знекровлену пустелю? Минуле сторіччя було таке стрімке, стільки з'явилось нового, корисного, цікавого, але наша діяльність призвела, на жаль, до знищення багатьох видів тварин і рослин. Ми так забруднили планету, що вона задихається у непотребі, зникають річки, ліси. Наші прадіди пили воду з річок, а зараз це смертельно небезпечно. Пластик, целофан заполонили все навкруги: потерпає Земля, потерпаємо і ми та розплачуємося безжальними хворобами, своїм життям. А що можу я, звичайна, заклопотана своїми справами, без великих статків людина? Нам всім важко, не вистачає грошей, багато хто не живе, а виживає. Але...
Я можу прибрати кинуту кимось пляшку, навчити свою дитину ніколи не кидати сміття під ноги іншим, не ламати дерев, нагодувати безхатню собаку або кішку, не пройти байдуже повз людину, яка потребує допомоги. Попри скруту, я куплю в магазині зелені екопакети (нехай вони і коштують дорожче), а не ті, що століттями будуть забруднювати землю (якщо, не дай Боже, зникне людство, то пластикові пляшки і поліетиленові пакети, ще 300 років будуть засмічувати землю). Я посаджу квітку біля свого будинку і нехай хтось похапцем її зламає, я зажурюсь і знов посаджу. Так неймовірно щемить серце від краси весняного, такого пронизливо синього, високого неба. Так хочеться жити. Хочеться, щоб земля піднімалася дибки від плуга , а не снарядів, щоб всі були щасливі. Я хочу, щоб наші діти мали чисту воду, повні річки, квітучі сади, щоб гули бджоли і ніхто не вмирав від спраги і голоду. Кожен з нас може вписати свою ноту в вічну музику життя. Якою вона буде: радісною чи сумною?
Немає коментарів:
Дописати коментар