30 — 40 років тому телерепортажі з японських островів традиційно супроводжувались кадрами мешканців міст у респіраторних масках. Японія тих років стрімко просувалася до вершин економічного прогресу і стала наочним прикладом того, якої біди людству може завдати теократичний підхід без урахування інтересів біосфери. Японці досить швидко зрозуміли, що це — шлях у нікуди. І змінили підхід. Природа тепер у них — у центрі всього. І становище стрімко почало змінюватися на краще. Більше того, технології, що робити зі сміттям, стали чудовою статтею «на експорт».
Особливо показовим у цьому плані є столиця — 13-мільйонний Токіо. Надзвичайно густонаселене місто. За даними останнього перепису населення 2010 року, тут на одному квадратному кілометрі проживали понад шість тисяч осіб. Відповідно — густина забудови тут вражає. Дороги між будинками бувають настільки вузькими, що проїхати ними можна лише на велосипеді. А кількість авто в місті така велика, що з ними часом не справляється прекрасно відлагоджена мережа швидкісних магістралей... І попри це все у місті ідеальна чистота. Тут ефективно спрацювали три фактори: ідеально організована робота муніципалітету, жорстке екологічне законодавство та свідомість самих городян.
ЯПОНЦІ МИЮТЬ ПАКЕТИ З-ПІД МОЛОКА
Не здивую, коли напишу, що токійці сортують сміття. Але цікаво те, що рівень розподілу по пакетах-категоріях різного сміття сягає 50 (!) найменувань.
До речі, в кожній префектурі Японії є свої правила поділу відходів. Десь вас просять розділяти сміття на папір, органічні та неорганічні відходи, а десь ще детальніше...
Вперше диференціацію сміття в Японії почали застосовувати в 1980 — 1990-х роках. Сьогодні вона суттєво відрізняється від того, що є в європейських країнах. Японці ледь не все складають по окремих пакетах: від пробок із пляшок, гілля дерев, різних видів ганчірок до розділення паперу на «підвиди» (картон, звичайний папір тощо). Сортування вимагає від громадян Японії немалих зусиль. Адже вся тара з-під продуктів має бути вимита, висушена і складена окремо. Так, японці теж миють пакети з-під молока, але не для того, щоб використовувати повторно, а щоб викинути з можливістю переробки.
Сміття виносять у прозорих пакетах, і сміттєзбирач стежить за правильністю збору. За переплутування сміття зазвичай накладається штраф. Інвалідам та людям похилого віку надається допомога. Крім того, є ще збирачі-волонтери, які ходять по домівках і збирають сміття. Практикується з 1985 року. І роблять це у 80% населених пунктів Японії.
За викид сміття в Токіо відповідає муніципалітет. Він встановлює час, день місце збору відходів. До речі, різні види сміття можуть забиратися в різний час. Для того щоб викинути старий диван, потрібно наперед домовитися із сервісною службою про місце та час. А щоб викинути побутову техніку, ви повинні купити талончик на переробку (в ціну входять витрати на утилізацію та транспортування) і прикріпити його до предмета. Тоді його можна залишити біля сміттєвих баків. В окремих префектурах від вас вимагатимуть віднести «поламаний тостер» до магазину, де ви його купували, внести гроші на його утилізацію та транспортування і доручити власникові маркету його подальшу «долю». Велосипеди, до речі, в Японії теж утилізуються як побутова техніка.
ЗІ СМІТТЯ, ЯКЕ НЕМОЖЛИВО СПАЛИТИ, БУДУЮТЬ ОСТРОВИ
Цікаво, що вперше технологія повторного використання паперу в Японії була застосована ще в XI столітті. Сьогодні японці володіють найсучаснішими технологіями переробки сміття. Так, саме тут відносно нещодавно була створена справді революційна технологія переробки пластмас. Уже 1998 року таких відходів в Японії було близько 10 мільйонів тонн, причому побутові пластмасові відходи становили приблизно половину загальної кількості. Як відомо, пластмаси через особливості хімічного складу є одним із серйозних джерел забруднення ґрунту і води. Переробляти їх важко, а при спалюванні пластмас виділяються токсичні гази. Японська компанія «Санікс», яка шукає комплексні рішення з оздоровлення довкілля, включаючи зниження загального обсягу відходів, їх детоксикації та інші аспекти, 2003 року побудувала в місті Тамакомаї на Хоккайдо першу в світі електростанцію, яка використовує паливо, отримане в результаті переробки пластмасових відходів. Ці відходи збираються і переробляються в паливо на 16 заводах, які розташовані в різних регіонах Японії.
Унікальною технологією переробки сміття є плазмова газифікація. Це — переробка повного циклу. Її практикують лише дві країни світу — Японія і США. Суть цього процесу досить проста: об’єкт ТПВ (твердих побутових відходів) запихають у певну ємність, туди подається потік плазми з температурою близько 1200 С і вище, і в результаті плазма «спалює» об’єкт. На виході отримують золу, тверді мінеральні відходи й «синтез-газ», здебільшого це азот, водень, вуглекислий газ і вода. Гази відправляють в котельню на заміну природного газу, окремі — очищають для інших корисних цілей. А от золу і тверді мінеральні відходи доводиться «захоронювати».
До речі, сміття, яке не піддається спаленню, в Японії пресують у брикети й роблять із них... острови. У затоці Осака, наприклад, є штучний острів зі сміття, який використовує міжнародний аеропорт. Острови Юменосіма та Огісіма теж збудовані з таких сміттєвих блоків. Перший будували майже десять років. На ньому збудовано стадіон, парк, музей, є також теплиці. На острові Огісіма працює... металургійний завод. Ще 1981 року в Японії побудували Парк-Айленд з будівельних і промислових відходів, його площа — 456 га.
Цікаво, що японці віднедавна взялися за переробку закордонного сміття, яке приносить до них... море. А це — 150 тисяч тонн сміття щорічно. Цією проблемою займається Міністерство екології. Поки що це витратна стаття бюджету. Цусіма, наприклад, витрачає на це приблизно 70 тисяч доларів щорічно.
ПРОЗОРІ «ЗАВОДИ»
Сміттєпереробні заводи — це окрема історія в ланцюгу поводження з відходами в Японії. По всій країні їх працює сьогодні понад дві тисячі. Тут застосовано автоматизовані та роботизовані лінії. Звичайно, як і в Україні, жителі японських міст протестують проти розташування цих заводів поблизу їхніх домівок. Як показало опитування, яке провела японська газета «Йомурі сімбун», понад дві треті громадян визнають за потрібне «управління відходами», але навіть серед них 45% були б проти будівництва сміттєпереробного заводу поряд з їхніми будинками, і лише 20% дали б на це згоду. У відповідь — бізнес та місцева влада вирішили робити заводи з прозорими стінами, щоби кожен, кому це цікаво, просто з вулиці міг простежити за тим, що відбувається всередині. Деякі заводи проектують відомі архітектори, і вони стають предметом гордості міст, там навіть відбуваються екскурсії...
ВИКИДАТИ РІЧ, ЯКУ НЕ ВИКОРИСТАВ НА 100%, — ШКІДЛИВО ДЛЯ КАРМИ
В Японії є зразкове місто, яке просунулося у філософії поводження з відходами найбільше. Йдеться про маленьке місто Камікацу на півострові Сікоку. 2003 року вони прийняли за основу ідею «нульових відходів», яку придумали в Австралії, в Канберрі 1996 року. Суть її проста — треба не просто скорочувати кількість непереробних відходів, а й зменшувати об’єми матеріалів, що використовуються в побуті. До 2020 року Камікацу має стати містом. яке на 100% переробляє власне сміття. Значної популярності тут набула соціальна програма серед населення, яка стимулює жителів міста відмовитися від одноразових товарів. 60% мешканців Камікацу вже зробили це. До речі, місцева влада зобов’язала кожного продавця щорічно звітувати про те, що він зробив, аби його покупці скоротили кількість покупок одноразових пакетів. У місті активно поширюють ідею «не викидай, доки не використав повністю». До її поширення долучилися буддисти. Тепер викидати річ раніше, ніж її використали повністю, вважається шкідливим для... карми. Правильним стосункам із навколишнім світом і природоюв Японії навчають з дитинства. У школі є уроки, на яких вчитель не просто розповідає дітям, що викидати сміття повз кошик погано, а вчить, як правильно його сортувати і чому.
Взагалі, успіхи, яких досягли японці у розв’язанні проблеми відходів, багато в чому пояснюються системою цінностей, яку вони зберегли зі стародавніх часів. Вона зашифрована в такому слові: «моттаінайе».
«Моттаінай-йе-е» — можна почути від японця будь-якого віку. Цей вислів часто використовують у своїх виступах політики. Японські матері кажуть «моттаінайе», коли діти відмовляються їсти. Дорослих цією фразою зупиняють від даремної трати грошей чи часу. Світову спільноту з філософією «моттаінайе», суть якої полягає в тому, що гріх витрачати без потреби блага, які даровані людству «згори», познайомив колишній прем’єр Японії Дзюньїтіро Коїдзумі.
В Японії справедливо вважають, що успіх ініціативи розумного поводження з відходами великою мірою залежить від правильного поєднання державної політики та програм, прийнятих на місцевому рівні. На прикладі цієї країни можна побачити, що суспільство і держава, діючи узгоджено, можуть успішно вирішувати дуже складні проблеми. Можна без перебільшення сказати, що грамотна утилізація відходів стала стилем життя японців. Звичайно, величезну роль тут відіграє географічна специфіка (невелика територія та відсутність ресурсів), а також особливості історико-культурного розвитку Японії, якими можна пояснити властиву її жителям нелюбов до марнотратства і, найголовніше, дбайливе ставлення до природи.
Немає коментарів:
Дописати коментар