Історичне значення
Мабуть, жодне знаряддя селянського праці не прикрашалося так часто, любовно, як прядка. Дух захоплює від сили народної фантазії і мистецтва, коли бачиш різьблені, світлі і темні, дитячі та дорослі прядки усіх куточків України! Звичайно, такий складний предмет не тільки прикрашав селянську хату, а й зігрівав душу невтомних пряль, в повному розумінні прикрашав нескінченну і монотонну їх працю. Прядка була цінним подарунком: батько дарував її дочці, наречений - нареченій, чоловік - дружині. У деяких місцях, за звичаєм, наречений повинен був виготовити прядку власноруч, а стару батьківську зламати в знак заручин. Прядіння і ткацтво були самими трудомісткими з усіх видів робіт, що падали на плечі селянки. Майже п'ять місяців в році, з листопада по березень, проводила вона за прядкою. Робота пряхи часто продовжувалася за північ і доводилося користуватися лучиною, вставивши її в спеціальну ємність, поруч з якою (в протипожежних цілях) стояла бочка з водою. Ручне прядіння було дуже повільним. Оброблене лляне або полотняне волокно (куделя) - прив'язувалася до верхньої частини прядки (гребня), а на сидінні прядки - (днище), встановлене на лавці, сідала пряха і лівою рукою обережно витягувала з куделі нитку, скручуючи її за допомогою веретена.
Веретена з напряденими нитками - мотками пряхи складали в спеціальну коробку - мочеснік. З мочесніком і прядкою дівчата ходили на посиденьки ( веселі вечірки). Там дівчата сідали на лавки, починали прясти, затягували пісні. Незабаром в хату приходили і хлопці. Хата швидко заповнювалася народом, робота чергувалася співом, іграми й танцями. Красива прядка була гордістю власниці. Вона несла її на вечірку, тримаючи за ніжку, так, щоб всі бачили різьблене або розписне вбрання прядки.
Гребінь розглядався як символ жіночої долі: новонародженій дівчинці на ньому перерізали пуповину, щоб з неї вийшла добра прядильниця й вишивальниця. Дівчата під час ворожіння ховали гребінь під подушку зі словами: "Суджений, ряджений, приходь голову чесати”. Гребінь клали до зерна під час засівок – "щоб жито було густе”, використовували як оберіг від нечистої сили, хвороб. В Україні та Білорусі відоме використання гребеня як музичного інструменту. Клали на нього тоненький папірець, щільно притискали до губ, сильно дули, при цьому наспівуючи певну мелодію. Виходило дуже добре.
Таким чином, гребінь був предметом – символом давніх ритуалів, що входили до складу обрядів переходу у новий сезон, рік, нову вікову, шлюбну, соціальну групу, врешті, у життя і смерть.
Майже з XV ст. в Україні відома прядка, призначена для ручного прядіння. Приводилася вона в рух ніжним або ручним приводом. Продуктивність прядки була набагато вища від веретена, тому до другої половини XIX ст. вона майже повністю його замінила.
Цікаво, що з багатьох сотень прядок, що зберігаються нині в наших музеях, жодна не повторює іншу. Прядка, як і інші знаряддя праці, була наділена чітким сакральним значенням. Вона й досі відома в народі як символ життя і часу. Вертіння прядки породжує магічну силу, створює коло. Взагалі, колесо прядки – знак складний, містить у собі численний ряд семантичних нашарувань. Найбільш відома його символіка, викликана ідеєю аналогії: колесо–сонце, поєднання уявлень про
космічний і земний час, образ коловорота. Прядка була атрибутом міфологічної істоти-жінки. Та й у самих назвах трудових процесів українці використовували поняття жіночого роду – "матірка”, "кукла”, "вічка” (петлі для навивання основи). Існували повір’я, пов’язані з прядінням. За одним із них, гребінь і веретено сам Бог показав людині, а прядку з колесом – Чорт.
Заборонялося прясти в середу, п’ятницю та неділю. Якщо прясти в п’ятницю, то як переповідала легенда: "На тому світі будуть устромлені в серце всі веретена, що жінка напряла за все своє життя”. Про знаряддя прядіння, вміння прясти, говорять народні прислів’я, загадки, приказки: "Яка пряжа, така й нитка”, "Яка пряжа таке й полотно ляже”. Про жінку, яка гарно пряла казали: «Добра пряха й на скіпку напряде». Перший клубок, який дівчина напряде, треба було кинути у вогонь, щоб нитка так швидко прялася, як вогонь горить. Здається, що кожна прядка наділена своїми індивідуальними рисами, має свій неповторний характер.
Прядка не тільки найпростіша машина для ручного прядіння, а й чудовий витвір мистецтва. У важкі роки фашистської окупації прядку зберегли, як дорогу сімейну реліквію, як інструмент, який допомагав в нелегкому селянському житті.
Старі майстри дбали не тільки про те, щоб прядка була зручною і працювала справно, але і радувала око, була окрасою житла.
День прядки стосувався не лише роботи, він також включав жартівливі пустощі між чоловіками та жінками. Чоловіки часто намагалися підпалити льон на прядках своїх дружин, а жінки у відповідь обливали їх відрами з водою.
Сучасні святкування
Заходи до Дня прядки часто слугують освітнім досвідом, розповідаючи про традиційні техніки прядіння та історичне значення жіночої праці в текстильному виробництві.
День прядки — це свято, яке поєднує історичні традиції з мистецтвом прядіння. Воно нагадує про важливість жіночої праці в історії та надає можливість відсвяткувати та дізнатися про ремесло прядіння.
Немає коментарів:
Дописати коментар