вівторок, 16 лютого 2021 р.

"Круглий стіл" "Визначні природно-заповідні об'єкти Чернігівської області. Мезинський національний природний парк"



Яка ж краса навколо! Первозданні ліси підставляють зелені долоні щебетливому птаству, обіцяючи спокій і затишок у їхніх гніздах. Можна цілий день блукати лісовими стежками чи над плесами  Десни, її заплав і озер, коронованих білими водяними ліліями, милуючись найтаємничішими закутками природи, дивуючись її довершеності і досконалості.
 І все це - у Мезинському національному природному парку, створеному згідно з Указом Президента України від 10 лютого 2006 року. Основними завданнями парку є збереження цінних природних комплексів та об'єктів Полісся, підтримання і збереження екологічної рівноваги в регіоні; проведення науково-дослідної роботи з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони довкілля та ефективного використання природних ресурсів. Окрім унікальних природних комплексів та об'єктів, на території парку – близько 50 пам'яток археології. Серед них – знаменита Мезинська палеолітична стоянка, що існувала майже 20 тисяч років тому.

 

       


  11 лютого у великій читальній залі Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка відбулося засідання "круглого столу" з теми "Визначні природно-заповідні об'єкти Чернігівської області. Мезинський національний природний парк", присвяченого 15-й річниці створення Мезинського НПП.
 


Відкрила захід директорка Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка Інна Аліференко. Інна Михайлівна привітала присутніх з ювілеєм природного парку і побажала натхнення, наснаги та плідної роботи.
  З вітаннями з нагоди ювілею виступила директорка Мезинського НПП Ніна Симоненко. У своєму виступі Ніна Василівна відзначила, що за п'ятнадцять років зроблено дуже багато: проводиться наукова робота, еколого-освітня, туристична, охоронна. Також пані Ніна подякувала колективові парку за плідну роботу.
  Привітали ювілярів директорка Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації Катерина Сахневич, заступник начальника управління – начальник відділу заповідної справи, біоресурсів та екомережі Наталія Багіна, в. о. начальника державної екологічної інспекції Валентина Дзюба, провідний спеціаліст державної екологічної інспекції Тетяна Дадашева, завідувачка сектору розвитку туризму туристично-інформаційного центру обласної ради Тетяна Коржинська. У промовах звучали гарні побажання творчої роботи, наснаги, наукових відкриттів.
  Територія парку, склад флори та фауни унікальні: 84 види тварин і 17 видів рослин занесені до Червоної книги України. Це свідчить про високий статус цієї території та спонукає до нових наукових досліджень.
  Про відкриття і природні рекорди Мезинського НПП розповів начальник науково-дослідного відділу Мезинського НПП, кандидат біологічних наук, доцент, завідувач кафедри екології та охорони природи Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка Юрій Карпенко.
  До складу Мезинського НПП входять вісім наявних природно-заповідних об'єктів. Про те, як здійснюється природоохоронна діяльність, і про механізми дотримання заповідного режиму на території Мезинського НПП доповідав В. Костюк.
  Мезинський національний парк багатий на археологічні пам'ятки. На території парку діє Мезинський археологічний науково-дослідний музей імені В. Є. Куриленка. Директорка закладу Наталія Сіра розповіла про цікаві знахідки та експонати у фондах музею.
  Темою доповіді наукового співробітника науково-дослідного відділу Мезинського НПП Романа Луценка були археологічні археологічні дослідження Мезинської округи.
  У Мезинському парку проводиться велика еколого-освітня робота. Провідні фахівці з екологічної освіти Мезинського НПП Марина Усок та Людмила Науменко розповіли про напрями цієї роботи.
  Про палеографічні й геоморфологічні дослідження території парку доповідав начальник відділу еколого-освітньої роботи та рекреації Мезинського НПП, викладач кафедри екології та охорони природи Національного університету "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка Олександр Яковенко.
  Молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу Мезинського НПП Назар Назаров розповів про ентомологічні дослідження на території парку.
  Надання рекреаційних послуг у Мезинському парку – одна з важливих складових роботи установи. Заступник начальника відділу еколого-освітньої роботи та рекреації Мезинського НПП Лариса Подоляко у своєму виступі відзначила рекреаційні родзинки парку та сучасні тенденції розбудови його інфраструктури.



  У Чернігівській ОУНБ ім. В. Г. Короленка зберігаються матеріали про заснування Мезинського парку, про роботу, яка проводиться його працівниками. Завідувачка відділу документів з економічних, технічних, природничих та сільськогосподарських наук Наталя Карбовська провела тематичний перегляд літератури "Серце Полісся". У періодичних виданнях містяться офіційні матеріали про заснування парку, зокрема указ Президента України "Про створення Мезинського національного природного парку", статті про історію Мезина, археологічні дослідження на Мезинській землі, цікаві факти.
  На засіданні "круглого столу" демонструвалися кінофрагменти з фільмів, присвячених парку.
  Особливістю заходу стало те, що кількість присутніх була обмеженою у відповідності до санітарних норм, а інші учасники "круглого столу" перебували на зв'язку у форматі zoom-конференції.    


                                                                                                                                     


четвер, 11 лютого 2021 р.

25 років станції "Вернадський"


6 лютого 1996 року над британською науковою станцією «Фарадей» на антарктичному острові Галіндез замайорів синьо-жовтий український прапор. На станції змінився власник – Велика Британія передала її Україні. Безкоштовно, точніше за символічний фунт стерлінгів. Коли 6 лютого 1996 року остання британська експедиція назавжди покидала станцію, її бейзкомандер Данкан Хейг зажадав від свого українського колеги Геннадія Міліневського символічної плати за станцію. Керівник 1 УАЕ намацав у кишені монету в 1 фунт і «розплатився». 


Хейг тут же вмонтував її у шинквас бару «Фарадей».
Напис на табличці під історичною монетою було зроблено наступного дня, отож у ньому помилково зазначено дату не 6-те, а 7 лютого 1996 року. З того часу бере відлік історія наукової української станції– «Академік Вернадський». Відповідно до двостороннього меморандуму, українська сторона брала на себе зобов’язання впродовж 10 років передавати дані певних досліджень до Британської антарктичної служби.

 Будівлі станції споруджено на межі 1970-1980-х років.
Разом із ними українці отримали «у спадок» так звану хатинку Ворді – дерев’яну споруду, зведену в 1947 році на сусідньому острові Вінтер. Це була одна з перших наукових баз Британії в Антарктиді. «Хатинка» є музеєм, в доковідні часи сюди приїздили туристи, які відвідують станцію. У ній залишилося все так, як у часи перших експедицій; є навіть кухарська книга з рецептами страв із… пінгвінів.
Свою нинішню назву – «Академік Вернадський» – українська станція отримала з ініціативи академіка Петра Гожика, першого керівника заснованого 1993 року Центру антарктичних досліджень. Саме він запропонував дати українській науковій антарктичній базі ім’я першого очільника Української академії наук, засновника вчення про біосферу та ноосферу Володимира Вернадського.

Враховуючи бюджетні складнощі молодої постколоніальної країни, британці не лише передали станцію безкоштовно, а й лишили в ній для українців усе, що потрібно для життя та роботи. Спеціальне спорядження, одяг, взуття, термобілизну, верстати, інструменти, лижі, запаси продуктів, напоїв тощо.

Деяким альпіністським спорядженням, верстатами, навіть британськими кухонними приладами із середини 1990-х років наші полярники користуються і сьогодні.



Головне, на станції лишилася дорога наукова апаратура, зокрема і легендарний сектрофотометр Добсона 031.
Саме завдяки даним зі станцій «Халлі» і «Фарадей», отриманим на цьому приладі, британські дослідники у 1985 році відкрили явище озонової діри.

Добсон-031 працював на «Вернадському» до 2005 року. Відтак Британська антарктична служба, з якою Україна продовжує плідну наукову співпрацю, забрала прилад, встановивши навзамін сучасніший. За його допомогою українські науковці і сьогодні вивчають озоновий шар Землі.



Ось, наприклад, остання команда британських полярників разом із першою групою українців святкують Різдво.

Коли Велика Британія вирішила безкоштовно передати Україні свою станцію «Фарадей», держав охочих купити її не бракувало. Чому з-поміж конкурентів було обрано молоду в своїй незалежності, та ще й небагату Україну?
Директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий каже, що Україна на той момент мала дві суттєві переваги:



 Британцям тоді достатньо було фактично віддати ключі від станції й сказати: «Шановні колеги, приступайте, працюйте». І цю нашу перевагу ми зберегли донині.

– Першою були (й залишаються донині) наші люди – науковці різних галузей, техніки. 25 років тому їх не треба було навчати з нуля, багато хто мав досвід роботи ще у радянській Антарктиді. Британцям тоді достатньо було фактично віддати ключі від станції й сказати: «Шановні колеги, приступайте, працюйте».
І цю нашу перевагу, на щастя, ми зберегли донині.
–А от іншу, на жаль, втратили. Чверть століття тому Україна ще мала власний науково-дослідний флот, в тому числі судна льодового класу.

Тоді, виходило так, складався гарний пазл: флот, люди, і нам дають станцію! Створювалася повна інфраструктура – й логістична, й наукова. Деякі дослідження можна було проводити на станції – з суходолу, інші – у Південному океані навколо Антарктиди.


                                                            Судно «Ернст Кренкель» 


На превеликий жаль, у 2001–2002 роках відбувся останній рейс українського науково-дослідного судна «Ернст Кренкель» (базувалося в Одесі – ред.). Далі історія розвивалася сумно – всі наші судна льодового класу було або продано за борги, або розпиляно на металобрухт.

З того часу щороку Україна фрахтує іноземне судно, що, звісно, тягне й додаткові витрати, і зв’язує руки під час досліджень.

  Не дивно, що одна з мрій українських полярників – повернутися на станцію «Академік Вернадський» на українському науково-дослідному судні. Немає нічого неможливого – потрібна лише сильна політична воля. Виходом могло би стати придбання «незадорого» криголама в антарктичних експедицій більш багатих країн, для яких він вже застарий, але в наших хороших руках ще служитиме. Щодо науково-технічних кадрів – вони є, в Україні виросло нове покоління висококваліфікованих полярників.


                    Чому для України є принципово важливим входити до пулу антарктичних країн?


 Антарктида – континент майбутнього. У тому випадку, звісно, якщо не жити виключно сьогоденням, а думати про дітей та онуків.

Сучасні технологічно розвинені країни інвестують в Антарктиду, яка, з одного боку, є континентом з найбільшими невикористаними запасами копалин, чистої прісної води. Це той ресурс, що скоро – до того все йде! – стане дорожчим за нафту.
Антарктида – це останні 10% площі планети Земля, де іще нічого не видобувається.
З іншого боку, в Антарктиді випробовується така модель відносин між державами, приватними компаніями, окремими людьми в умовах, де жодна з держав немає суверенітету.


                 


          5 фактів про першу українську антарктичну експедицію (за матеріалами НАНЦ)

    Передова група 1 УАЕ прибула в Антарктиду наприкінці листопада 1995 року, щоб перейняти досвід у британців, навчитися підтримувати життєзабезпечення станції. Наступні четвірки учасників експедиції дісталися в січні й лютому 1996-го. Для відрядження останньої групи полярників президентський літак виділив Леонід Кучма.
    У складі 1 УАЕ були переважно фахівці з досвідом полярних експедицій. Це, наприклад, гляціолог, професор Одеського гідрометеорологічного інституту Леонід Говоруха, який свого часу побував в радянських експедиціях на Землю Франца-Йосифа і в Антарктиду; метеоролог Олександр Янцелевич – учасник двох радянських антарктичних експедицій, а також відомий мандрівник, фахівець з виживання в екстремальних умовах Сергій Гордієнко, котрий у 1995 році здійснив одиночний піший перехід до Північного полюсу.
    За рік роботи першої експедиції антарктичний вітер і негода розшматували історичне знамено, підняте 6 лютого 1996 року. З того часу українські полярники завбачливо привозять з собою на антарктичну станцію кілька українських прапорів.
    Колір «парадного» одягу першої команди українських полярників був наближеним до національного синьо-жовтого: темно-сині жилетки та куртки з широкою жовтою смугою. Проте в антарктичних сутінках такі кольори роблять людину непомітною, тому від часів сьомої експедиції (2002–2003 роки) українські полярники вдягають червоні куртки.
    Зателефонувати на «велику землю» перші полярники могли раз на місяць через супутниковий зв’язок. На розмову з рідними був ліміт – 5 хвилин. Хвилина розмови обходилася в 12 доларів, тоді як середня зарплата в Україні в ті роки складала 10 доларів на місяць.



Існує ще одна легенда полярників - про посаду "перевертачів пінгвінів".

Описав її у своїй книзі "Записки перевертача пінгвінів" Євгеній Краштан - сисадмін 12-ї експедиції.

"По інтернету з давніх часів ходить історія про романтичну професію Перевертача Пінгвінів. Справа в тому, що ці нещасні нелітаючі пташки дуже люблять стояти на крижині й дивитися вдалину. І якщо раптом над ними пролітає літак, то пінгвіни задирають голову, поки не впадуть на спину. А піднятися зі спини їм уже не дозволяє будова тіла. Тому захисники природи наполягли, щоб на будь-якій антарктичній станції була спеціально підготовлена ​​людина, яка ходить і перевертає нещасних пінгвінів, рятуючи їх від смерті", - йдеться у книзі.
Автор продовжує, що розповів цю історію у таборі підготовки експедиції журналістам, які сприйняли її серйозно: "Я навіть припустити не міг, що мене з цією історією покажуть ввечері по одному з центральних каналів…"

Насправді пінгвінів біля станції дійсно багато, але перевертати їх не потрібно. Вони можуть вправно рухатися суходолом, особливо ковзаючи по снігу чи кризі. А у воді взагалі перетворюються на вправних плаців.

Зі святом, шановні полярники! 



пʼятниця, 29 січня 2021 р.

Розкриваємо свої фонди

Шановні читачі, хочу привернути вашу увагу до неймовірно гарних видань з розкішними ілюстраціями, з якими ви можете ознайомитися у відділі документів з економічних, технічних, природничих та сільськогосподарських наук.


85.11 / 72С
Д 36
Дерлеменко, Є. А. Парки України : фотоальбом / Євген Дерлеменко. - Київ : Балтія-Друк, 2008. - 271 с. : іл. - Укр., англ.

Україна надзвичайно багата чудовими парками й садами, які є національним історико-культурним, науковим та естетичним надбанням нашого народу. ЇЇ територію можна з повним правом віднести до найдавніших ареалів садівництва. Проте справжнього розквіту садівництво набуло за часів Київської Русі. Після запровадження князем Володимиром офіційного хрещення Русь потрапляє під візантійські культурні впливи. Так, успадковане від Візантії містобудівне законодавство передбачало обов'язково залишати проміжки між будівлями, достатні для облаштування садів, а головне, забороняло будь-кому загороджувати види на навколишню природу. Але провідна роль у садівництві з давніх часів до пізнього середньовіччя належала монастирям. З літописів дізнаємося, що сади існували при Києво-Печерському, Софійському, Кирилівському, Стефаничевому та Германичевому монастирях. Тоді ж сад починає набувати естетичного та символічного значення. Монастирські сади створювалися як праобраз Раю, який, у свою чергу, уявлявся у вигляді вічно квітучого саду.
Для романтичних парків важливим був не план, а вигляд саду. Садівники-художники малювали пейзажі, щоб пізніше втілити їх в життя. Вони намагалися уявити, яким буде парк через 30, 50, 100 років. У романтичних парках з'являється велика кількість атрибутів (храмів, альтанок, колон, вівтарів, могил). присвячених романтичним поняттям. Велике значення в парках такого стилю приділялось настрою людини, а також явищам природи: воді, яка часто змінює свій стан та барви, небу з хмарами, відлунню, що підкреслює байдужість природи до людської долі. Сад створювали як праобраз світу, прогулянка ним викликала ілюзію мандрівки по різних країнах.  Класичними прикладами романтичних парків в Україні є Софіївка в Умані, Корсунь-Шевченківський та Алупський парки.
Просто пейзажні парки відрізнялися від передромантичних і романтичних тим, що не мали специфічного змістового навантаження. Вони створювались для милування природою, для створення гармонійного настрою, просто для прогулянок.
Такими є чарівні парки Качанівки, Немирова, Тростянця, Наталіїївки, Куянівки, Хотина.
Сади - багата культурна і природна спадщина кожного народу. Це окремий світ зі своєю символікою, філософією, історією, в якому віддзеркалено стосунки Людини і Природи у різних часових зрізах, виразно виявлено елементи національної культури і світогляду . Цей світ вносить красу і гармонію в життя кожної людини - нам у ньому жити, нам його берегти.


28.082 / 59(077)
М 97
Мэтр-Аллен, Т.  Большой путеводитель по аквариуму : [пер с фр.] / Т. Мэтр-Аллен, К. Пьенуар. - Москва : Ниола-Пресс, 2008. - 281, [7] с. : ил., фот. - ISBN 978-5-366-00295-0 (в пер.).

Ця книга, адресована акваріумістам-любителям: як початківцям так і досвідченим, дає прекрасну можливість зануритися у великий і складний, яскравий і фантастичний світ різноманітних риб.
Тут ви знайдете чіткі інструкції і схеми по встановленню та утриманню прісноводного або морського акваріума. Інформацію про склад води, жорсткість, температуру, умови фільтрації і необхідне устаткування. Детальний опис різних сімейств риб, їх спосіб життя, анатомію, харчування, здоров'я і розмноження, а також види акваріумних рослин. Книга вміщує понад 20 тематичних підбірок: акваріум з рибами-клоунами, амазонський акваріум, африканський акваріум; більше 1000 кольорових фотографій і малюнків. Тут ви знайдете оригінальні ідеї для створення акваріума своєї мрії!


28.6 / 59
Н 44
Незвичайна енциклопедія тварин / авт. тексту: М. Уолтерс, Д. Джонсон. - Київ : Махаон, 2000. - 255 с. : іл.

Ми живемо в дивовижному і цікавому світі. Цей світ наповнений життям у найрізноманітніших його проявах. На землі й під землею, під водою й у повітрі - усюди нас оточують живі істоти. Ніхто не знеає точно, скільки їх є на Землі, та вчені описали близько 2 мільйонів різних видів. У цій чудово ілюстрованій енциклопедії докладно розповідається про будову, поведінку та середовище проживання понад тисячі видів тварин - від мікроскопічних червів до гігантських китів.
Серйозний за змістом і доступний за викладом, текст книжки збуджує у читачів, і передусім дітей, цікавість до зоології як науки. Це сучасне видання містить  дані про проблеми збереження рідкісних видів, про "рекордсменів" серед тварин, подає цікаві факти і незвичайні порівняння.
Енциклопедія містить сім основних розділів:
                 • Найпростіші
                 • Черви, молюски та голкошкірі
                 •  Комахи та інші членистоногі
                 •  Риби
                 •  Земноводні й плазуни
                 •  Птахи
                 •  Ссавці


28.6 / 59
Т 26
Тварини  : енцикл. путівник у світ дикої природи : пер. з англ. / ред. Д. Берн. - Київ : Школа, 2003. - 624 с. : іл.

Ця унікальна енциклопедія присвячена тваринному світові нашої планети. З деякими представниками його ми зустрічаємось майже щодня. а про існування інших майже не здогадуємось. У цій книзі читач знайде оригінальний опис хребетних і безхребетних (від велетнів до мікроскопічних істот). що мешкають у найрізноманітніших природних умовах і ведуть різний спосіб життя. У виданні описано розмаїття тваринних форм і основні етапи еволюційного розвитку. Розглядається також будова тварин, їхні життєві цикли й основи систематики. Усе це супроводжується чудово ілюстрованою інформацією про те, як тварини пристосовуються до умов середовища і до небезпек, які нині загрожують флорі та фауні. Нариси про тварин супроводжуються чудовими фотоілюстраціями, що розкривають справжнє життя дикої природи та унаочнюють характерні риси тварин. Українські читачі матимуть змогу вперше побачити зображення багатьох екзотичних представників фауни. зібраних в одному виданні. Інформація про кожен вид доповнюється картою, на якій спеціальними символами позначено середовище життя, поширення тощо: крім того, подається статистика - інформація про розміри тварин, розмноження та статус, визначений МСОП (Міжнародний союз охорони природи). Це - квінтесенція довідкового матеріалу.


28.688 / 59
Ч-45
Червона книга Українських Карпат  : тваринний світ / [А.-Т. В. Башта та ін.] ; ред.: О. Ю. Мателешко, Л. А. Потіш. - Ужгород : Карпати, 2011. - 334 с. : іл. - Бібліогр. в кінці ст., бібліогр.: с. 320-329.

У книзі подано інформацію про сучасний стан тварин Українських Карпат, занесених до Червоної книги України (2009), а також видів, пропонованих для охорони у Карпатському регіоні України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області). Наведена новітня інформація про поширення, середовище існування і особливості біології, сучасний стан окремих видів тварин, а також подано охоронний статус, фактори загрози і рекомендовані заходи охорони. Нариси про 318 видів супроводжуються фотографіями і малюнками, а також картосхемами поширення видів на території Українських Карпат.
Видання розраховане на державні природоохоронні і освітні заклади, наукові і громадські установи та організації, спеціалістів -зоологів, широкі кола природокористувачів та любителів природи.

пʼятниця, 22 січня 2021 р.

8–25 січня – Великий зимовий облік птахів (Christmas Bird Count)

                  


Великий зимовий облік
є наймасовішим заходом для вивчення птахів у всьому світі. Його іноді називають Різдвяним. Традиція обліковувати птахів народилася в 1900 році у США, коли редактор орнітологічного журналу Bird-Lore Френк Чепмен запропонував новий спосіб Різдвяного полювання – з біноклем в руках замість зброї. За його закликом 26 осіб вперше провели цей день разом з пташками, спостерігаючи за ними та вивчаючи їх, радіючи їхньому польоту та свободі. З цього часу обліковування птахів у Різдвяні дні поширилося на теренах США, Канади, Латинської Америки, Карибських та деяких Тихоокеанських островів.

Завдяки простоті проведення та незначним витратам часу, Великий зимовий облік знайшов широку підтримку серед дітей і дорослих, забезпечуючи нас щорічно необхідними даними про зимуючих в Україні птахів. З року в рік кількість учасників Великого зимового обліку птахів в Україні зростає, що допомагає нам одержати важливі дані про стан популяцій загальнопоширених видів птахів Європи.
 Близько 270 видів птахів гніздиться в весняно-літній період на території України. До 140 видів можна зустріти в осінньо-зимовий період на території нашої країни. З них 20 видів відвідують нашу територію тільки в цей період.


                                            Коли проводять Великий зимовий облік птахів?

Традиційно Великий зимовий облік птахів проводять щороку в останні вихідні січня.

                                                        


                                                         Де спостерігати за птахами?

У дворі свого будинку, в саду, на шкільному подвір’ї, у міському парку – в межах населеного пункту, адже мета цього обліку – визначати кількість птахів і з’ясувати, які саме види залишилися зимувати поряд з нашими домівками.

                                                        Як правильно рахувати птахів?

Облік слід здійснювати протягом однієї години. Зазначайте види та рахуйте кількість побачених птахів. Наприкінці годинного обліку зафіксуйте найбільшу кількість кожного виду птахів, яку ви одночасно спостерігали за цей проміжок часу (не враховуйте птахів, що пролітають).

Важливо! Не підраховуйте всіх побачених птахів, оскільки деякі з них можуть повертатися до місця спостереження кілька разів протягом години. Якщо, наприклад, синиця велика 10 разів повертається за час, відведений для обліку, то це не означатиме, що в сад прилітали 10 синиць.

                             В яку пору дня потрібно проводити Великий зимовий облік птахів?

Птахи є найактивнішими вранці. Якщо обліковувати їх у цю пору дня, є можливість побачити й нарахувати більше видів птахів.

                                               Яких птахів ви зможете обліковувати?

Зазвичай серед видів, що залишилися зимувати, можна обліковувати, зокрема, ворон сірих, галок, граків, горобців хатніх, дятлів, синиць блакитних і великих, сойок, сорок, снігурів, омелюхів тощо. Занотовуйте лише ті види, які вам вдалося визначити.


 

середа, 13 січня 2021 р.

Щедрий вечір 13 січня: традиції та прикмети свята

    Наближається останнє свято пов'язане зі святкуванням Нового року за старим стилем. Якими були народні традиції святкування Щедрого вечора? Що треба було приготувати до святкового столу? Згадаймо.

                              

Напередодні Старого Нового року (за старим стилем 13 січня) в Україні відзначали Щедрий вечір. Вітальників, що ходили з поздоровленнями, називали щедрувальниками, а віншувальні пісні – щедрівками.

Цим самим завершувався період «Святих вечорів», який тривав від 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати будь-яку господарську роботу. Впродовж цього тижня українці влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов’язково співали колядки.
Щедрий вечір

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), відзначають Щедрий вечір. Це – відгомін стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.


У навечір’я Нового року (тепер – 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка.

Щодо страв Щедрого вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

З заходом сонця і до півночі розпочиналося щедрування. Дівчатка-підлітки ходили до сусідів та родичів щоб проспівати щедрівки. Якщо господарі 13 січня не скупилися на смаколики для щедрувальників, то це обіцяло їм щастя та добробут.



Також була розповсюджена традиція для незаміжніх дівчат. Вони ворожили на майбутнього чоловіка.
Що не можна робити

У цей день не можна братися за щось нове, оскільки люди вірили, що з цього не вийде нічого гарного.
Не можна ставити на святковий стіл страви з риби та птиці. Вважають, що так щастя може злетіти або випливти з дому.
Не варто 13 січня давати або брати гроші у борг, інакше борги будуть переслідувати весь рік.
Також не варто виносити сміття і перераховувати дрібні гроші в гаманці, щоб не відлякати достаток.

                                                           Що потрібно робити

•Наші предки вірили: що пишніше накрито святковий стіл, то заможнішою буде сім'я в цьому році. Тому і називають вечір Щедрим.

•День Маланки або Василів вечір також вважали найвдалішим часом для ворожінь. Люди вірили, що те, що наворожили на Василя, обов'язково здійсниться. Найчастіше саме в цей день дівчата ворожили на свою долю і майбутнє весілля.

•Крім того, якщо 13 січня тримається відносно тепла погода, то літо буде дощовим, а весна – пізньою.

•А ось якщо кріт виліз зі своєї нори – травень буде холодним.

                                                                  Народні прикмети

•Якщо 13 січня на вулиці туман, значить, в Новому році людину чекає щастя, а урожай буде багатим.
•Сильна хуртовина обіцяє багатий урожай горіхів.
•Якщо небо зоряне, то буде багато ягід і грибів.
•Відлига 13 січня обіцяє дощове літо.
•Якщо на Василів вечір випадає молодик, то ріки навесні з берегів не вийдуть.
•Якщо сонце стоїть високо – садівники зберуть багатий урожай.

                                                                      Іменини

13 січня День ангела відзначають: Давид, Йосип, Меланія, Михайло, Петро, Яків.  

                                                                  Щедра кутя


Основний принцип приготування щедрої куті – це поєднання вареної крупи, маку, сухофруктів і меду. Щедра кутя – на відміну від пісної – готується з вершковим маслом, молоком, вершками чи тваринним жиром.

Інгредієнти:
• пшениця або рис – 400 г;
• мак – 200 г;
• волоські або лісові горіхи – 100 г;
• сухофрукти – 100 г;
• мед – 100 г;
• коньяк – 1 ст. л. (за бажанням);
• вершкове масло – 2-3 ст. л.

Рецепт щедрої куті:

1. Пшеницю потрібно замочити на 1-2 години, після цього відварити до готовності. Пропорції зерна і води 1:2,5.

2. Мак залийте окропом на 15 хвилин, потім розітріть в ступці. Горіхи і улюблені сухофрукти (родзинки, курага, чорнослив, інжир) дрібно наріжте кубиками. Всі інгредієнти змішайте.

3. Мед розчиніть у склянці теплої води або узварі та вилийте в кашу. Кутя не повинна бути рідкою, тому вам може знадобитися не вся медова вода.

4. У самому кінці в кутю за бажанням додайте коньяк та ложку вершкового масла. Перед подачею добре перемішайте усі інгредієнти.



четвер, 31 грудня 2020 р.

З Новим роком!

 Свято Нового року — це особливий день. Воно об’єднує всіх жителів нашої планети незалежно від віросповідання та поглядів. Навіть ті, хто не вірить ані у Святого Миколая, ані в Діда Мороза чи Санта-Клауса, все одно відзначають закінчення старого і початок нового року. Як відзначають Новий рік у різних країнах, які цікаві традиції та звичаї у кожній нації? Дізнаймося!


Фінляндія

Фінляндія вважається справжнісінькою Батьківщиною Діда Мороза. Щоправда, тут його називають Йоулупуккі й живе він у Лапландії. Опівночі фіни виходять на вулицю й масово запускають феєрверки. Потім вдома вони ворожать на майбутній рік. Зазвичай це роблять на воску та олові. В одному з міст Фінляндії — Кемі проходить щорічний сніжно-льодовий фестиваль. Поблизу цього міста розташований і сніжно-крижаний замок розміром 20 тисяч квадратних метрів — гордість усієї країни.


 

Німеччина

Перед Новим роком німці бажають «Guten Rutsch!» — скорочення від вислову «Einen Guten Rutsch ins neue Jahr!», що дослівно означає «хорошого входження в Новий рік». У Німеччині, як і в багатьох інших країнах, останні 10 секунд року, що минає, відраховують вголос. Потім обіймаються і бажають один одному «Щасливого Нового року!». Після цього запалюють бенгальські вогні або запускають в нічне небо феєрверки. У новорічну ніч шампанське п’ють скрізь у світі. Але тільки німці мають для Нового року свій особливий тост: «Prosit Neujahr!». Слово «prosit» походить з латинської мови й означає «за ваше здоров’я!».

 

Франція

Французькі малята, як і всі діти світу, страшенно полюбляють подарунки. Щоб отримати їх у новорічну ніч, діти виставляють свої черевички біля каміну в надії, що Пер Ноель наповнить їх приємними речами. Пер Ноель — це добрий чарівник, такий самий, як Святий Миколай. Проте на випадок, якщо раптом хазяїн Нового року не зможе відвідати їх, маленькі французи також пишуть листи Санта-Клаусу, який, до речі, завжди відповідає їм новорічною листівкою. Утім, подарунки отримують лише слухняні дітлахи. У Франції вірять, що до бешкетників приходить Пер Фуетар (рогатий дід). Він відшукує неслухняних дітей, які погано поводилися протягом року, і дарує їм замість ласощів та іграшок вуглинку.

Французи, як і інші народи, прикрашають до свята ялинку. У стародавні часи вони вішали на її гілочки яблука та цукерки, зараз же прикрашають звичайними іграшками, а на підлогу ставлять сантони — дерев’яні або глиняні фігурки. До того ж французи страшенно люблять солодощі. Перед запіканням новорічного пирога вони часто додають до нього біб. Той, кому дістався такий сюрприз, стає «бобовим королем». Це означає, що друзі та родичі мають виконувати його жартівливі забаганки протягом усього новорічного вечора.

 

Австрія

В Австрії символами удачі та достатку в Новому році здавна вважаються сажотрус і свиня. За давніх часів у Новий рік, коли на вулиці з’являвся сажотрус, люди бігли за ним, намагаючись доторкнутися й забруднитися сажею. Згідно зі звичаєм 1 січня на обід потрібно їсти свинину (на щастя), хрін (на здоров’я) і зелений горошок (щоб гроші водилися). Монетний двір у Відні вже не один десяток років чеканить до Нового року спеціальну монету-сувенір, на якій зображено хлопчика верхом на свині.

 

США

Традиції святкування Нового року у США загалом дуже схожі на українські. Тільки там усе відбувається в подвійному масштабі. До того ж для американців характерний певний культ прикрашання своїх будинків. Наприклад, 34-ту вулицю в Балтиморі (штат Меріленд) навіть називають масовим світловим шоу. Тут жителі щороку проводять змагання на найяскравіший і найгарніший будинок. Ще однією відмінністю є те, що американським діткам подарунки під ялиночку (точніше під «різдвяне дерево») приносить Санта-Клаус. Він пробирається в будинок через комин, а вдягнений у червону куртку й штани.

 

Великобританія

Жителі Великої Британії прихід Нового року гучно не відмічають. Ніхто нікого не запрошує в гості. Проте існує неписане правило, за яким у новорічний вечір або ніч кожен може без жодних запрошень прийти на свято в будь-який дім, навіть до незнайомих людей, і буде привітно прийнятий. Гостю слід принести із собою якусь випічку, віскі й хоча б невеликий шматочок вугілля, кинути його в сімейне вогнище й побажати, щоб вогонь в цьому будинку горів довго-довго.


Італія

А от Італія загалом святкує Новий рік так само, як і більшість українців. Єдине, що опівночі італійці як дуже емоційна нація починають голосно кричати. До діток у цій країні приходить Баббо Натале, що означає «різдвяний тато». Але головним новорічним персонажем там залишається фея Бефана — добра стара чарівниця, яка входить до будинку через пічну трубу й кладе маленькі подарунки в черевички дітей. Неслухняним діткам вона залишає вуглинку або ж купу попелу.

А от розмови про те, що в новорічну ніч італійці викидають з балконів у двір або просто на вулицю непотрібні домашні речі (посуд, зламані меблі тощо), лише міф.

У Римі існує традиція: у святкову ніч стрибати з мосту в річку Тибр на щастя. А у Венеції є звичай цілуватися в новорічну ніч. Площа Святого Марка під бій годинника і гуркіт салютів рясніє сотнями парочок, які цілуються.
 
Нідерланди

Жителі цієї країни починають святкувати ще з кінця листопада. П’ятого грудня вони святкують Клозум на Схірмоннікоге (назва Klozum означає «Дядя Клаус». Відзначення цього дня подібне до традиції святкування Дня Святого Миколая). У цей період країна стає помаранчевою від нескінченної кількості вогників. Закінчується святковий період 31 грудня разом із завершенням старого року.

Роль Діда Мороза тут виконує старець Сінтерклаас, який колись був відомим сажотрусом і який прибуває до нідерландських земель на великому кораблі з Іспанії, і цю подію щороку транслюють по всіх каналах країни. У нього є помічники, яких називають Чорними Пітерами і які роздають усім солодощі.
 
Туреччина

У цій країні Новий рік не такий яскравий, як в інших східних державах. Мусульманам забороняється прикрашати ялинку, святково оздоблювати дім і кликати Діда Мороза. Вони проводять новорічний вечір за сімейною вечерею, переглядаючи святкові передачі. Хоча славнозвісний Святий Миколай (який був реальною людиною й став прототипом для вигаданих Санта-Клауса і Діда Мороза) народився саме в Туреччині. Це сталося у ІІІ столітті нашої ери в місті Демре. Там є церква Святого Миколая, де 6 грудня (ймовірна дата смерті святого) проводять служіння протягом трьох днів.
 
Естонія

У цій балтійській країні є досить незвична традиція — зустрічати Новий рік у сауні. Нібито тоді естонці входять у наступний рік чистими й здоровими. А роль Діда Мороза у них виконує сажотрус, який має принести щастя в дім.
 
 

 

Аргентина

Тут є цікава передноворічна традиція — аргентинці викидають непотрібні старі газети, журнали, зошити, тож 31 грудня всі міста всипані папером. Ще одна особливість: у новорічну ніч аргентинці не обмінюються подарунками — вони це роблять на Різдво.
 
 

 

 

Панама

Роль курантів тут виконують сирени. Таким чином панамці привертають до себе увагу Нового року. Найшокуючою традицією Панами вважається спалювання опудал чинних політиків. Вважається, що завдяки цьому місцеві жителі позбавляються проблем.
 
 

 

Греція

Перше січня в Греції — це не лише Новий рік, а й День пам’яті Святого Василя, покровителя малозабезпечених. Здавна греки вважали, що він проникає в будинки християн так само, як італійська Бефана. На знак поваги Василю на столі залишають їжу, адже невідомо, коли може з’явитися бажаний гість.
 
 

 

Японія

Проводжаючи старий рік, в Японії ставлять на стіл довгу локшину тосі-косісоба — символ довголіття, рисове печиво — символ достатку в сім’ї, страви з гороху — символ здоров’я, з риби (віддають перевагу коропові) — символ сили. Будинок вони прикрашають спеціальною ялинкою, яка називається кадомацу і складається з бамбуку, рисових соломинок і гілля сосни. Це все сплітають разом, а потім прикрашають листям папороті й мандарина. Настання Нового року в Японії святкують майже цілий місяць.

Роль Діда Мороза в цій країні виконує божество Хотеносе. Воно зображається у вигляді товстого веселого чоловіка з великим мішком за спиною. Але, на відміну від Діда Мороза і Санта-Клауса, в нього є очі на потилиці. І багато дітей вірять, що Хотеносе все бачить і все знає про їхні витівки. Пам’ятаючи це, вони намагаються поводитися гідно, інакше не отримають подарунка, навіть якщо напишуть лист.

У новорічну ніч дзвони храмів відбивають 108 ударів. З останнім ударом належить лягати спати, щоб встати перед світанком, вийти на вулицю й зустріти Новий рік з першими променями висхідного сонця. Для тих же, хто проспить, новий рік буде невдалим. Подарунками японці обмінюються зранку. Найпоширеніші подарунки — листівка із зображенням тварини, яка символізує прийдешній рік, а також граблі, нібито для того, щоб «загребти» якомога більше щастя.

 Тож щиро вітаємо всіх з прийдешнім Новим роком і Різдвом Христовим, нехай все погане залишиться в році, що минає, а на кожного з нас чекає щастя, добробут, незламне здоров'я і тільки гарні, позитивні новини! Гарних свят!