Свята одного дня

                                        

                                                    Третій четвер травня – День вишиванки

День вишиванки — сучасне свято України, що стало вже доброю весняною традицією. Наше минуле й сьогодення пов’язані багатовіковими традиціями, одна з яких — національний одяг, а саме вишиванка. Зараз цей елемент народного вбрання отримав нове життя завдяки сучасним рішенням крою й візерунку, при цьому не втративши споконвічної краси, ошатності та символічного значення оберегу. Останнім часом вишиванки з’являються не лише в гардеробі наших співвітчизників — часто їх можна побачити на всесвітньо відомих зірках шоу-бізнесу та кіно. Кожного року в третій травневий четвер, у День вишиванки, багато українців одягають вишиті сорочки, щоб вшанувати культурні традиції свого народу.
У 2026 році День вишиванки відзначається 21 травня

                                              Як виникла ідея відзначати День вишиванки?

Наші далекі предки носили вишиванки з незапам’ятних часів — вважається, що вишиті сорочки вже були в гардеробі у представників загадкової й високорозвиненої трипільської культури. Хоч
матеріальних свідчень цьому не залишилося, проте орнаменти на уламках глиняного посуду часів Трипілля мають багато спільного з орнаментами української вишивки. Археологічні знахідки, датовані VI століттям, підтверджують наявність вишитого одягу у скіфських племен. Історики вважають, що ці вишиванки виконували функцію оберега в бою, адже скіфи були войовничим народом. 
Зустрічаються згадки про скіфський вишитий одяг і в творах Геродота.

                                                                       Київська Русь

В часи Київської Русі вишивка набула досконалості та розкоші — на одязі князів, знаті й священників вишивали візерунки золотими й срібними нитками. Простий люд носив вишиванки з орнаментами, вишитими звичайними нитками. Тоді сформувалися два напрямки у вишивці —
орнаментальний і сюжетний, які гармонійно поєднувалися між собою. Вишивка була не тільки
естетичною прикрасою одягу, а й способом розповісти оточуючим про свій рід та одночасно
забезпечити собі енергетичний захист. Найчастіше візерунки розташовували на частинах одягу біля відкритого тіла, тобто на комірі, на манжетах рукавів, а в жіночих сорочках ще й по подолу спідниці.

                                                                   Запорізька Січ

Пізніше, за часів славної Запорізької Січі, вишиванка стала невід’ємною частиною одягу козаків. Вважалося, що сорочка, вишита руками матері, дружини чи сестри, берегла життя воїна в бою, зцілювала рани й звеселяла на чужині. Крім того, певні символи на полотні убезпечували від злого ока і недобрих чарів. Саме в період існування Війська Запорізького визначився цілісний український народний костюм, а сорочка-вишиванка стала для українців національним символом.
В XIX столітті вишиванки почали носити з європейськими костюмами, а в радянські часи, особливо в 1950-1960-х роках, українські вишиті сорочки були досить популярним одягом навіть для керівників найвищого рівня — наприклад, очільника держави Микити Хрущова та партійних чиновників УРСР. 
Починаючи з 1970-х, вишиванка дещо втратила свої позиції, але повернулася в наше життя разом з незалежністю України.

                                                       Різномаїття та значення орнаменту

Кожному регіону нашої країни здавна були притаманні свої особливі зразки візерунків на сорочках, іноді навіть у сусідніх селах вишиванки значно різнилися орнаментами та кольорами вишивки.
Важливе значення у вишиванці має не тільки колір ниток, з яких створено візерунок, а й колір
полотна, з якого зшита сорочка. Кольором удачі, кохання й захисту від злих сил для наших пращурів був червоний. Жовта вишиванка символізувала багатство, сонячне світло, життєву енергію. Зелену тканину брали тоді, коли хотіли надати власнику сорочки потенціалу росту й розвитку, а синю — для спокою й посилення жіночої енергетики. Чорна вишиванка означала втрату й смуток, зазвичай у таких ховали небіжчиків. В білі сорочки вбиралися молоді дівчата, бо білий колір вважався символом чистоти й незайманості. Слід зазначити, що символізм значно різниться залежно від регіону.
Наприклад чорний колір вишиванки, на Поліссі, є символом скорботи та смерті, а в Подольській та в Борщівській вишивці – має протилежне значення.

Орнаменти українських вишиванок поділяються на кілька видів — геометричні (з ліній, трикутників, ромбів та інших фігур); антропоморфні (з людських або напівлюдських фігур); рослинні (з квітів, гілок, листя й дерев); тваринні (з тварин, птахів, риб або елементів їхніх образів, наприклад, очей).  Знайшли відображення у візерунках вишивок і природні стихії, здебільшого сонце й вода.
Сонце часто зображували як восьмикутник, а хвилясті лінії символізували воду. 

Рослини, які вважаються українськими символами — дуб і калина — теж знайшли своє місце на
вишиванках.  Калина здавна була втіленням краси та нескінченності роду, а дуб символізував
життєву силу й чоловічу енергію, тому зображення його листя найчастіше зустрічалося на чоловічих сорочках. Для того, щоб родинне життя було щасливим, вишиванки подружньої пари прикрашали візерунками з виноградної лози та стиглих грон, а хміль і барвінок  найчастіше вишивали на сорочках молодих хлопців і дівчат. Зображення маку вважалося жалобним — сорочки з такою вишивкою одягали в пам’ять про загиблих чи померлих родичів.

День вишиванки як свято є відносно новим — його започаткували 2006 року в Чернівецькому
національному університеті. Все почалося з того, що студент історичного факультету Ігор Житарюк часто  приходив на заняття у вишиванці, і це наштовхнуло його одногрупницю Лесю Воронюк на думку одягнутися в національні українські сорочки всією студентською громадою. Спершу до акції долучилися кількадесят студентів та деякі з  викладачів, але невдовзі це красиве свято розповсюдилося по всій країні, а також в українській діаспорі.

                                             

                                                           День вишиванки в історії

    •1876

    Письменницею й етнографом Оленою Пчілкою видано альбом «Український народний орнамент. Вишивки, тканини, писанки». Завдяки цьому виданню українська вишивка стала популярною в Європі, а в Україні почалися перші дослідження вишивки як мистецтва.

    •2006
    Студенткою Чернівецького національного університету Лесею Воронюк було запропоновано ідею Дня вишиванки.

    •2008

    День вишиванки поширився на всі заклади освіти в Чернівцях.

    •2010

    Ініціатори Дня вишиванки надіслали листа тодішньому президенту Віктору Януковичу із закликом приєднатися до святкування. День вишиванки почали відзначати в інших містах України — у Львові, Рівному, Запоріжжі та Сімферополі.

    •2011

    У Рівному в центрі міста зафіксовано зібрання більш ніж 6,5 тисячі людей, одягнених у
вишиванки. Подію було занесено в Книгу рекордів України.

    •2014

    До святкування Дня вишиванки долучилися етнічні українці в США, Канаді, Португалії, Італії, Румунії, Франції, Німеччині та Росії.

                                      Часті Питання та відповіді про День вишиванки

•Чи було в давнину в Україні свято вишиванки?

Такого свята не було, але існувало свято вишивальниць — 17 грудня, день святої Варвари.
Напередодні свята зимового сонцевороту вишивання було своєрідним ритуалом — в цей день дівчата й жінки не займалися ніякою роботою по господарству, а тільки вишивали, збираючись разом. 

•Наскільки давньою є техніка вишивки хрестиком?

Попри те, що багато людей вважають «хрестик» споконвічною окрасою української вишиванки, ця техніка з’явилася лише у XIX столітті й має європейське походження.

•Чи були вишиванки повсякденним вбранням у минулі століття?

Зазвичай вишитий одяг з тонкого й білого полотна вважався урочистим, тому його одягали на свята. В буденні дні українці здебільшого носили сорочки з грубішої й темнішої тканини, на якій взагалі могло не бути вишивки або був лише невеличкий орнамент на комірі чи манжетах.

•Скільки часу в давнину займала вишивка сорочки?

В залежності від складності техніки, вишивка тривала від двох тижнів до кількох років. Наприклад, для того щоб вишивати білими нитками на білому полотні, нитки мали вибілювати протягом трьох літніх сезонів — змочувати в річковій воді та сушити на сонячному березі. Вважали, що таким чином нитки набиралися сили від усіх природних стихій — води, вітру, сонця й землі.

•Які вишиванки наші предки цінували найбільше?

Найвишуканішою і найскладнішою вишивкою, при цьому із сакральним значенням,  зазвичай прикрашали сорочки, в яких ставали до шлюбу. Одягали таку весільну вишиванку лише раз, а потім все життя зберігали як святу річ.

•Як відзначати День вишиванки?

Цього дня зазвичай проводяться флешмоби, конкурси майстринь вишивки, виставки національних костюмів. Ці заходи відкриті для всіх охочих і створюють справді святковий настрій. Для школярів організовують майстер-класи з вишивки та конкурси малюнків, музеї й бібліотеки влаштовують тематичні презентації. Соціальні мережі в цей травневий день рясніють яскравими фотографіями радісних людей у вишиванках. Приурочуються до цього свята також різноманітні заходи, спрямовані на популяризацію всього українського — музики, мистецтва, ремесел.

У День вишиванки заведено займатися благодійністю — можна взяти участь в акції зі збору одягу, зокрема, вишиванок для дітей з малозабезпечених родин чи для воїнів ЗСУ. Також ця подія — нагода згадати про свій родовід і почати його дослідження, щоб зрештою створити справжнє генеалогічне дерево свого роду.

Ще цього дня варто переглянути документальний фільм про вишиванки «Спадок нації», сценарій до якого написано засновницею Дня вишиванки Лесею Воронюк. Прем’єра картини відбулася в 2016 році, й відтоді її встигли побачити в багатьох країнах.

Та найголовніше — щоб приєднатися до цього красивого й позитивного свята, в третій четвер травня достатньо просто одягти улюблену вишиванку і піти в ній на роботу, на навчання чи просто на прогулянку. День вишиванки не вимагає гучного святкування, навіть якщо у вас нема вишитої сорочки, просто подякуйте тим, хто носить піксельний візерунок та захищає нас. Зробіть донат на ЗСУ.

                                        

                                                         Чому важливий День вишиванки?

Для українців вишиванка — не тільки красива і стильна річ у гардеробі, а й символ національної
свободи. Недарма за сталінських часів українських патріотів могли ув’язнити за носіння вишитої сорочки, а під час депортації українців 1947 року в рамках операції «Вісла» їм забороняли брати з собою вишиванки або змушували випорювати орнамент. Це свідчить про те, що тоталітарна влада сприймала вишиванки як символ небезпечної для себе самоідентифікації українського народу.
Вишиванка є уособленням єдності дуже різних українців, попри всі розбіжності в політичних чи
релігійних переконаннях. А коли у вишиванки одягаються й за кордоном, при цьому не тільки
представники діаспори, а й іноземці, це означає солідарність і підтримку українського народу з
їхнього боку.   

Вишиту українську сорочку часто називають генетичним кодом нації. Мабуть, кожному, хто відчуває себе українцем і одягає вишиванку, особливо якщо вона передається в родині з покоління в покоління, знайоме майже містичне відчуття долучення до чогось святого, духовного й чистого, а головне — рідного. Адже у вишивку, створену руками матері, бабусі чи прабабусі, неминуче вкладено найсвітліші емоції — любов, піклування та побажання добра. 

Святкування Дня вишиванки насправді дуже важливе, бо воно є свідченням поступового повернення українців до своїх джерел, а також підвищення нашої національної свідомості й самооцінки. День вишиванки став символічним святом єднання України.                                              
         

                                                        21 травня – Міжнародний день чаю

Генеральна Асамблея ООН 21 грудня 2019 року офіційно затвердила свято «Міжнародний день чаю» (International Tea Day), яке відзначається щороку 21 травня.
Цей день покликаний стимулювати попит на чай, особливо в країнах-виробниках чаю з низьким рівнем споживання на душу населення, а також розв’язати проблему скорочення споживання в традиційних країнах-імпортерах. Він сприяє сталому виробництву і споживанню чаю та підвищує обізнаність про його роль у боротьбі з голодом і бідністю.

Чай, виготовлений з рослини Camellia sinensis, є другим найбільш вживаним напоєм у світі після
води. Точне походження чаю невідоме, але вважається, що його почали культивувати тисячі років тому в таких регіонах, як північний схід Індії, північ М’янми та південний захід Китаю, а є дані, що свідчать про його використання в Китаї близько 5 000 років тому.

                                                                Чому варто пити чай?

    Чай відіграє вирішальну роль у житті мільйонів людей, особливо в країнах, що розвиваються.
Він є основним джерелом доходу та експортної виручки для деяких найбідніших країн і забезпечує можливості для працевлаштування в економічно неблагополучних регіонах.
    Як трудомістка галузь, чайна індустрія відіграє ключову роль у розвитку сільських територій,
зменшенні бідності та забезпеченні продовольчої безпеки, що робить її однією з найбільш значущих товарних культур у світі.
    Вживання чаю також має численні переваги для здоров’я, включаючи протизапальні властивості, антиоксидантні можливості та потенційний вплив на зниження ваги. Крім того, чай має особливе культурне значення в багатьох суспільствах по всьому світу.
    Міжнародний день чаю тепер також підкреслює важливу роль жінок у чайній галузі. Цей день дає можливість відзначити культурну спадщину чаю, його користь для здоров’я та економічне значення, одночасно прагнучи зробити виробництво чаю стійким від поля до чашки. Це забезпечує постійну користь чаю для людей, культур і навколишнього середовища.
    Виробництво чаю робить значний внесок у досягнення кількох Цілей сталого розвитку, включаючи скорочення крайньої бідності, боротьбу з голодом, розширення прав і можливостей жінок і сприяння сталому використанню наземних екосистем.

                                                                     Чай і зміна клімату

Виробництво чаю дуже чутливе до кліматичних умов і може відбуватися лише в певних агроекологічних зонах. Зміна клімату зі зміною температурних режимів і кількості опадів, а також збільшенням кількості повеней і посух вже впливає на врожайність, якість і ціни чаю, знижуючи доходи і загрожуючи джерелам існування в сільській місцевості.

Оскільки очікується, що ці зміни будуть погіршуватися, країнам-виробникам чаю рекомендується включити заходи з адаптації до зміни клімату та пом’якшення її наслідків у свої національні стратегії розвитку чайної галузі.

Що в світі цікавого?

                                             22 квітня –   Міжнародний день Матері-Землі

22 квітня уся світова спільнота відзначає Міжнародний день Матері-Землі (International Mother Earth Day). І дійсно, Земля є нашою Матінкою та Годувальницею. Це спільний дім для всього людства, у якому створені дивовижні умови, що дозволяють людям отримувати радість та насолоду від життя. У той самий час відношення людини до Землі, як до свого помешкання, є тільки споживацьким. Не всі усвідомлюють той факт, наскільки сильно кожен з нас впливає на стан планети. Питання тільки в тому, яким є цей вплив: позитивним чи негативним? Ця дата дозволяє кожному поставити собі це питання, а також задуматися над тим, що хорошого я можу зробити для свого дому, для своєї матінки – Землі.  

                               Як виникла ідея відзначати Міжнародний день Матері-Землі?

Офіційно цю дату вперше відсвяткували 22 квітня 2010 року. Ініціаторами впровадження стали учасники Генеральної Асамблеї ООН. Рішення про створення Міжнародного дня Матінки-Землі прописане у відповідній Резолюції від 2009 року. Водночас історія свята почалася набагато раніше.

У 1971 році один із сенаторів США Гейлорд Нельсон запропонував ідею святкування щорічного тижня Землі. Цю ідею позитивно сприйняли в американському керівництві та активно підтримали прості люди. З того часу, свято відзначали щороку на 3-й тиждень квітня, а Нельсона відзначили державною нагородою. У 1990 році День Землі стали святкувати в інших країнах світу.

Близько 120 країн приєдналися до святкування і понад 50 держав почали докладати неабияких зусиль аби зберегти біологічне розмаїття на планеті. Сьогодні ця дата вшановується майже у 200 країнах світу.

                                              Значення назви, дати та символіки свята

Сам вираз «Матінка-Земля» виник недаремно. Адже він вживається на різних мовах та демонструє відношення між Землею та її мешканцями. Не випадковою є і дата міжнародного дня. Річ у тім, що саме цього дня в Сполучених Штатах Америки раніше святкували так званий День дерев. І взагалі, США завжди були першими, де впроваджувалися та відзначалися на офіційному рівні різноманітні екологічні свята. І День дерев не був виключенням.

Вважається, що дерево є символом життя на нашій планеті. Адже саме ці представники флори дарують нам кисень, здоров’я та унікальну мікрофлору. Тому цілком зрозумілим є те, що подібне свято відзначають у різних країнах. Наприклад, на території нашої держави завжди створювали лісопосадки. Традиції догляду за лісом панували тут ще в дореволюційні часи. А от в 1998 році у нас з’явилося офіційне національне свято під назвою День довкілля.

Варто сказати, що Міжнародний день Матері-Землі має і свою символіку. Це грецька літера «Тета» зеленого кольору на білосніжному тлі. Логотип свята – фото нашої планети, яке зробили американські космонавти з космічного корабля

Щороку керівництво ООН обирає глобальну тему, якій буде присвячене свято Міжнародного дня Матері-Землі. Так у 2016-му році розглядались питання важливості дерев у функціонуванні нашої планети.

Екологічна та кліматична грамотність є двигуном не тільки для створення зелених виборців та просування екологічних та кліматичних законів та політики, але також для прискорення зелених технологій та робочих місць.

Ще одна актуальна проблема, яка розглядалась у рамках цієї акції – це тема забруднення пластиком. За підрахунками вчених щороку на берег виносить понад 10 мільйонів тонн пластикового сміття. А це пряма загибель жителів екосистеми океану. Дрібні частинки пластику потрапляють до травної системи птахів, риб, морських ссавців та призводять до їх загибелі. Якщо з проблемою не боротися вже зараз, то через 20 років у водах океану сміття буде більше, ніж риби.

У 2020 році розглядались питання стосовно кліматичних дій. Адже, наслідки, які спричинить зміна клімату для наших нащадків, просто катастрофічні. Провідні фахівці у різних галузях знань намагалися відповісти на питання, як зберегти стабільність екосистеми та передати своїм нащадкам світ, повністю безпечний до життя.

                                             Міжнародний день Матері-Землі в історії

   • 1971
    Гейлорд Нельсон,один із сенаторів США, запропонував ідею святкування щорічного тижня Землі.
   • 2010 22 квітня
    Відбулося перше святкували Міжнародного дня Матінки-Землі, створення якого було прописане у відповідній Резолюції ООН від 2009.

                                             Як відзначати Міжнародний день Матері-Землі?

В цей день в різних куточках світу проводяться конференції, симпозіуми та акції, спрямовані на розкриття проблем, пов’язаних з екологічним становищем нашої планети. Люди мають можливість замислитися над цими проблемами, а також зрозуміти, що від кожного з них залежить, те яка буде їхня домівка.

У Міжнародний день Матері-Землі є така цікава традиція – Дзвін Миру. Ця традиція підтримується в різних країнах. А звуки дзвону закликають кожного жителя планети об’єднатися у справах захисту миру та збереження дивовижних багатств нашого світу. Люди мають сконсолідуватися, адже тільки так ми можемо досягти позитивних змін у різних сферах функціонування Землі. Водночас дзвін символізує спокій, мир, дружбу, братерство різних народів попри расову, культурну та соціальну приналежність.

                                                         Чому важливий цей день?

Міжнародний день матері-землі відзначається, щоб нагадати кожному з нас про те, що Земля та її екосистеми забезпечують нам життя та утримання. Також в цей день підвищується свідомість колективної відповідальності, як це вказано в Декларації ООН, що проходила в Ріо-де-Жанейро у 1992 році.

Міжнародний день матері-землі надає можливість підвищити обізнаність громадськості у всьому світі щодо проблем, що стосуються добробуту планети та всього життя, яке вона підтримує.

                                                   23 квітня – Всесвітня ніч книги

Всесвітня ніч книги (World Book Night) – свято читання та книги, яке щорічно проходить 23 квітня.

Подія “Всесвітня ніч книги” розпочалася ще у 2011 році у Великобританії та Ірландії, коли Джеймі Бінг, доктор медичних наук, запропонував цю ідею. Ідея виникла на конференції книжкової індустрії і, власне, передбачала надихати читати дорослих людей більше та спонукати знаходити для цього час. Всі скаржаться на брак часу для читання. Читання вночі – ось спосіб для дорослих знайти час, щоб читати більше.

Існує чудова традиція у цей день – дарувати книги. Усім! У цей день книги роздаються , в першу чергу, серед тих, хто не читає регулярно, і даруються через організації, зокрема в’язниці, бібліотеки, коледжі, лікарні, будинки для людей похилого віку та притулки для бездомних.

У 2012 році Всесвітню ніч книги перенесли з березня на квітень, щоб подія співпадала з Міжнародним днем книги (World Book Day), встановленим ЮНЕСКО. Так, подія набула розголосу та поширення у світі і її добра традиція дарування книг була підхоплена книгарнями, видавництвами та волонтерами у всьому світі.

Отримуйте насолоду від читання та дарування книг у цей день та кожного дня. Нема часу на читання — читайте вночі! Хоч потрохи, але щодня! Цьому навчає нас Всесвітня ніч книги.

                                  24 квітня – Всесвітній день захисту лабораторних тварин
       

Щорічно 24 квітня відзначається Всесвітній день захисту лабораторних тварин, який був започаткований у 1979 році Міжнародною асоціацією проти експериментів над тваринами.
             Спочатку він «відзначався» зоозахисними організаціями в ряді країн, а сьогодні вже по всьому світу активно розвивається рух проти вівісекції, яке підтримують активісти різних громадських та зоозахисних організацій.

             Вівісекція - проведення хірургічних операцій над живими тваринами з метою дослідження функцій організму, вивчення механізмів дії лікарський засобів, розробки методів хірургічного лікування або ж в освітніх цілях. Поняття «лабораторна тварина» склалося в кінці 19 століття у зв'язку з бурхливим розвитком експериментальної біології і медицини, а з другої половини 20 століття метод наукового експериментування на тварин оформився як самостійний напрям. Сьогодні лабораторні тварини використовуються для моделювання патологічних процесів і випробування ліків, косметичних засобів, сигарет, харчових добавок, речовин побутової хімії. Основними замовниками досліджень виступають великі фармацевтичні і косметичні корпорації.

            Серед найбільш часто використовуваних у дослідах тварин – миші, кролики, мавпи і собаки. Щороку сотні представників цих видів гинуть в лабораторіях. У більшості випадків такі тортури не виправдані: тестування на тваринах не дають стовідсоткових гарантій безпеки продукції. І навіть якщо речовина вбила тварину, косметичний засіб все одно будуть продавати.

            Перший крок задля порятунку тварин зробила Великобританія. Там ще у 2002 році заборонили досліджувати косметичні засоби на тваринах. Слідом за нею, у 2004 році, Європейський Союз заборонив тестування вже готової продукції на тваринах і лише у 2009 році набрала чинності заборона тестування інгредієнтів косметичної продукції у Європі, а також на її продаж та рекламу. У переліку країн, що є гуманними до тварин і відмовляються проводити такі тестування є Ізраїль, Норвегія, Індія, Бразилія, Південна Корея, Нова Зеландія, Канада та США.

             Є перелік всесвітніх організацій, що видають сертифікати заводам, які випускають косметичну, фармакологічну та хімічну продукцію. На їхніх сайтах, навіть без знання мови, у гугл-перекладачі ви можете виявити наявність чи відсутність «зеленого» сертифіката: Vegan Society, PETA, Cruelty Free, CCF (Choose Cruelty Free), BDIH, Eco Control, Eco Garantie.

           У Всесвітній день захисту лабораторних тварин зоозахисники в різних країнах проводять різні масштабні просвітницькі акції та заходи, щоб ще раз привернути увагу громадськості до проблем «братів наших менших», приречених на досліди, і нагадати, що існує альтернативна медицина, косметика, побутова хімія і засоби особистої гігієни. Врятувати цих тварин зможе лише співчуваюче і гуманне суспільство.

                                        Остання субота квітня – Всесвітній день зцілення

Всесвітній день зцілення (World Healing Day) відзначається щороку в останню суботу квітня о 10:00 за місцевим часом у всьому світі та відзначається у понад 80 країнах. Цей день зосереджений на особистому та глобальному здоров’ї та зціленні та має на меті об’єднати людей у всьому світі.

Всесвітній день зцілення є свідченням колективної сили людей по всьому світу, які об’єднують свої зусилля для сприяння миру, здоров’ю та єдності. Цей день, заснований на практиці мистецтв, що поєднують розум і тіло, таких як йога, тайцзи, цигун і медитація, використовує різноманітні практики зцілення для об’єднання спільнот по всьому світу, долаючи кордони раси, релігії та національності.

У 2026 році Всесвітній день зцілення відзначається 25 квітня.

                                                  Зародження Всесвітнього дня зцілення

Всесвітній день зцілення бере свій початок від Всесвітнього дня тайцзи і цигун, руху, який розпочався в 1999 році і отримав офіційне визнання від урядів штатів і національних урядів. Він перетворився на всеосяжне свято, що охоплює різні практики зцілення, включаючи Рейкі, арт-зцілення, суфійські танці тощо, під об’єднуючим девізом “Один світ… Один подих”. День відзначається в останню суботу квітня, знаменуючи собою синхронізовану глобальну подію, покликану сприяти зціленню і добробуту.

Шаблон Всесвітнього дня зцілення був сформований завдяки успіху і глобальному поширенню Всесвітнього дня тайцзи і цигун. Протягом багатьох років цей день відзначається в сотнях міст у більш ніж 80 країнах, кожна з яких додає свої унікальні культурні та цілющі практики до колективних зусиль. Девіз “Один світ… Один подих” відображає суть цієї глобальної солідарності.

Історія Всесвітнього дня зцілення почалася з засновницької події Всесвітнього дня тайцзи, який пропонує безкоштовні ресурси та навчальні посібники з тайцзи та цигун. Засновники Всесвітнього дня тайцзи створили прототипи програм для поширення практик розуму та тіла в усіх сферах життя, а тепер пропонують безкоштовні поради та навчальні посібники для вчителів фітнесу по всьому світу. Їхня мета полягає в тому, щоб надати вчителям у всьому світі змогу запускати подібні програми та розширити використання практик ментальних та тілесних практик в освіті, корпоративному оздоровленні, у соціальній реформі на всіх рівнях.

Наукові дослідження показали, що людська свідомість, зосереджена на одній всесвітній події, може фізично впливати на світ. Це стало поштовхом до проведення офіційного Всесвітнього дня медитації, пов’язаного з усіма спорідненими подіями, для посилення фізичних ефектів усіх видів практик розуму та тіла.

Девіз заходу: «Один світ… одне дихання»

Девіз “Один світ… Один подих” відображає суть цієї глобальної солідарності, підкреслюючи взаємозв’язок усіх людей і спільне прагнення до глобального здоров’я і миру.

                                                 Як відзначити Всесвітній день зцілення

    Всесвітній день зцілення – це можливість приєднатися до інших людей по всьому світу через одночасні заходи. Ці заходи, організовані о 10 ранку за місцевим часом у містах по всьому світу, мають на меті створити ефект пульсації цілющої енергії під час обертання Землі. Учасники беруть участь у таких заходах, як дихання, медитація та уява про світ, позначений здоров’ям і зціленням, що сприяє потужному колективному досвіду.

    Цей день також заохочує до особистої рефлексії та залучення до практик зцілення розуму і тіла. Всесвітній день зцілення пропонує можливість дослідити йогу, тайцзи, цигун та інші практики. Цей день нагадує про силу намірів щодо особистого добробуту та про трансформаційний потенціал цілющих практик.

    Один з найефективніших способів відзначити Всесвітній день зцілення – це спілкуватися з іншими людьми. Обмін досвідом, спільне відвідування занять або участь у громадських заходах можуть посилити послання цього дня. Платформи соціальних мереж пропонують простір для обміну особистими історіями зцілення, надихаючи інших розпочати свій шлях до благополуччя.

Метою Всесвітнього дня зцілення є сприяння внутрішньому та зовнішньому миру різними методами. Заходи проводяться глобально майже по всьому світу, включаючи йогу, молитву, тайцзи, цигун, рейки, молитву зцілення, день медитації, день священного танцю, корінних аборигенів, суфійський танець, мистецтво та музику. Події фокусуються на людській свідомості та глобальному здоров’ї.

Всесвітній день зцілення об’єднує людей різного походження, щоб відсвяткувати силу практик зцілення розуму і тіла, щоб відсвяткувати єдність людства у прагненні миру та злагоди. Це прагнення долає географічні та культурні бар’єри, надихає до турботливого ставлення до себе та оточуючих.

Цікаво про українців

 Якщо ви думаєте, що українська душа відчувається лише в Карпатах чи на Поділлі - помиляєтесь. Є місто, де українська мова, пісні та традиції збереглися навіть за тисячі кілометрів від Києва. Це - Прудентополіс у Бразилії, який часто називають "українською столицею Латинської Америки".

                                                         Де знаходиться Прудентополіс

Місто розташоване у штаті Парана, на півдні Бразилії. Воно отримало свою назву на честь президента Пруденте де Мораїша.. Але для українців воно цікаве зовсім іншим - тут живе найбільша українська громада за межами України.

Стара українська назва міста - Прудентопіль.

                                                        Як українці опинилися у Бразилії

Перша хвиля переселенців прибула наприкінці XIX століття, коли Австро-Угорська імперія переживала економічну кризу. Люди з Галичини, Тернопільщини, Івано-Франківщини шукали кращого життя і вирушали в Південну Америку. Бразильський уряд надавав землі для освоєння, тож тисячі українських родин опинилися саме тут.

Під час першої хвилі близько 1885 року у районі, де зараз сучасний Прудентополіс, оселилося 1500 українських сімей (приблизно 8000 осіб). Зараз у місті є район "Нова-Галичина" - на честь походження його жителів.

Місто було засновано тільки 1894 року, а от міграція українців тривала до середини 1920-х років.

Друга хвиля почалася у 1946 році, коли після Другої світової війни прибуло понад 200 тисяч українців з-поміж колишніх захоплених Німеччиною "остарбайтерів", військовополонених, політичних біженців.

                                              Скільки українців живе у Прудентополісі

Сьогодні у місті близько 50 тисяч мешканців, і понад 70% із них мають українське коріння. І фактично саме це робить Прудентополіс неофіційною столицею української громади в Бразилії.

Тут діють українські школи, церкви, культурні центри, а вулицями під час свят лунають колядки та народні пісні. І найцікавіше - українська мова набула статус офіційної мови муніципалітету.

                                                              Що подивитися туристам

Церкви у візантійському стилі - у місті понад 50 храмів, більшість із них збудовані за зразком українських дерев'яних церков.

Фестиваль української культури - барвисте свято з вишиванками, гопаком і варениками.

Український музей - невеличкий, але дуже атмосферний простір із побутовими речами переселенців.

Місцева кухня - тут можна скуштувати борщ, вареники, голубці, а поруч - традиційну бразильську фейжоаду.

Високих гір у Прудентополісі немає, а от гарних водоспадів - багато. Десять з них мають висоту понад 100 метрів.
                                                                Чому це місто цікаве

Прудентополіс - унікальне місто, яке нагадує, що українська культура здатна прижитися будь-де, навіть на іншому кінці планети. І якщо ви подорожуєте Бразилією, сюди варто зазирнути, щоб відчути, як живе українська душа за океаном.

У 2010 році президент Федеративної Республіки Бразилія Луїз Інасіо Лула да Сілва підписав закон, згідно з яким 24 серпня проголошено в Бразилії національним Днем української громади.

В місті Прудентополіс у Бразилії українську мову визнано офіційною, а 75% його жителів мають українське походження.

Сьогодні Прудентополіс добре знаний в Бразилії та всій Південній Америці як “українське” місто, українська культура і традиції глибоко інтегровані в його простір та життя.
Один з двох головних храмів у місті — греко-католицька церква святого Йосафата.
В місті понад пів століття діють козацьке братство «Українські козаки» та асоціації українських митців, такі як ансамбль народного танцю «Веселка» чи ансамбль бандуристів «Соловейко».
В місті діє український «Музей тисячоліття», який знайомить із українською історією та культурою.

Відомий Прудентополіс і як українська кулінарна столиця Бразилії – саме аби скуштувати тут борщ, вареники, голубці, солонину та ковбаси з свинини приїздять цілі натовпи туристів.
З 2019 року Прудентополіс є містом – побратимом Тернополя.

У школах та вишах штату Парана, одним з найбільших міст якого є Прудентополіс, вже давно викладають українську мову.
Загалом у штаті Парана проживає майже 500 тисяч етнічних українців, а по всій Бразилії – понад мільйон.

Що цікавого святкуємо?

                                                  16 березня – День свободи інформації

День свободи інформації (Freedom of Information Day) – день, присвячений здобуттю та просуванню прозорості й відкритості влади. Щороку 16 березня відзначається день народження Джеймса Медісона, якого багато хто вважає “батьком” Конституції Сполучених Штатів і активним прихильником прозорості уряду.

Відзначення цієї події було засноване у 1989 році Комітетом журналістів за свободу преси, некомерційною організацією, яка виступає за свободу преси та доступ до урядової інформації.

День свободи інформації є нагодою підвищити обізнаність про важливість прозорості влади та права громадян на доступ до інформації, заохочує громадян брати участь в самоврядуванні та притягувати до відповідальності обраних посадових осіб. Вшанування спадщини Джеймса Медісона буде натхненням працювати над більш відкритим і демократичним суспільством.

                                                      16 березня – День без селфі

                                                          

                                                                   Що це за день?

Сучасний світ неможливо уявити без селфі — пристрасть до нього набула глобального характеру, охопивши всіх — від топ-політиків та зірок шоу-бізнесу до звичайних людей. Фотографувати себе, щоб потім розміщувати фото в соціальних мережах, зараз дуже просто — це дозволяють вбудовані камери смартфонів чи інших мобільних пристроїв. Але якщо захоплення селфі стає надмірним, то з простої розваги чи способу самопрезентації воно перетворюється на залежність та може становити загрозу для життя.  Щоб людям було легше усвідомити негативний бік селфі та відволіктися від цього заняття, існує незвичайне свято — День без селфі, який відзначають щороку 16 березня.

                                           Як виникла ідея відзначати День без селфі?

Створювати власні зображення люди почали задовго до появи селфі в звичному розумінні. Власне, селфі — це створена за допомогою смартфона версія автопортрета, який є одним з основних елементів історії мистецтва.

                                                                      Автопортрет

                       Вінсент ван Гог "Автопортрет із відрізаним вухом і люлькою" 1889 р.

Автопортрет як жанр набув популярності в епоху Відродження, коли зріс інтерес до індивідуальності людини, а головне — з’явилися якісні дзеркала. Дивлячись на себе в дзеркало, художники писали автопортрети, які є доказом того, що прагнення до самопізнання було властиве людям в усі часи.

Нідерландський живописець Рембрандт залишив після себе близько сотні автопортретів; Вінсент Ван Гог — автор більш ніж тридцяти своїх зображень, найвідомішим з яких є автопортрет з відрізаним вухом. Культовими стали автопортрети мексиканської художниці Фріди Кало та американського митця Енді Воргола.

                                                               Перші фотографії

В 1830-х роках з’явилися перші фотографії. Вони базувалися на системі дагеротипії, названої так на честь винахідника — Луї Жака Дагера. Перший дагеротип-автопортрет датується 1839 роком і належить американцю, хіміку-любителю Роберту Корнеліусу.

Це був перший фотопортрет людини, знятий великим планом, адже процес створення дагеротипу був тривалим — треба було непорушно просидіти перед об’єктивом близько двадцяти хвилин. Але Корнеліусу вдалося дещо скоротити час витримки, і це стало справжнім успіхом. Фотопортрети людей стали популярними, а Роберт Корнеліус відкрив одне з перших в Сполучених Штатах фотоательє.

Поворотним моментом стало створення Джорджем Істменом фотоапарата  Kodak, який з’явився на ринку в 1888 році. В ньому була фотоплівка на 100 кадрів, а коли вона закінчувалася, фотоапарат слід було відправити на завод для обробки знімків та встановлення нової фотоплівки.

В 1900 році Істмен вдосконалив свій винахід, випустивши модель Kodak Brownie з можливістю самостійної заміни плівки, яку продавали окремо. Kodak Brownie став доступною фотокамерою для всіх охочих, бо коштував всього один долар. Розпочалася ера любительської фотографії, люди могли фотографувати все, в тому числі й себе. З’явився новий вислів  «Kodak moment» — вдалий момент, який варто увіковічити.

Перше відоме в історії  «дзеркальне» селфі було зроблено в Росії. В 1914 році донька імператора Миколи II — 13-річна Анастасія сфотографувала своє відображення в дзеркалі, і, напевне, стала першою дівчинкою-підлітком, яка зробила селфі.

Селфі, зроблене сьогоднішнім способом — тримаючи камеру у витягнутій руці, відбулося в грудні 1920 року. Увіковічили себе таким чином п’ятеро фотографів з манхеттенської фотостудії Byron Company. Фотоапарат був досить важкий, тому тримати його довелося одразу двом чоловікам.

В фотографії з’являлося багато нових вдосконалень, а захоплення нею поширювалося. В 1970-х стали популярними камери Polaroid. З цими камерами робити автопортрети стало набагато простіше, бо вони були легкими, їх зручно було тримати однією рукою, крім того, фотознімок був миттєвим.

                                                         Цифрові фотоапарати

Наступним важливим етапом стала поява цифрової фотографії. Перші цифрові фотокамери з’явилися в продажу на початку 1990-х років. Але цифрове фото змінило старі технології не одразу, а впродовж десятиліття, після технічних вдосконалень та зниження ціни.

В 2002 році цифрових фотоапаратів було продано більше, ніж плівкових. Фотографії перестали бути матеріальними предметами, вони стали існувати у вигляді масиву пікселей.

Та якими б не були фотоапарати, самого себе можна було знімати лише наосліп, не маючи уяви, яким буде результат. Так було до моменту появи першої фронтальної камери в телефоні. Відтоді минуло відносно небагато часу, але нині смартфони без якісної фронтальної камери не витримують конкуренції. Сучасні камери дозволяють робити дуже чіткі фото, придатні для професійного редагування.

                                                          “Темний” бік селфі

Наразі в світі щодня роблять сотні мільйонів селфі.  Для частини людей це стало справжньою залежністю, а деякі заради вдалого знімку готові ризикувати своїм життям. Крім того, захоплення селфі стало серйозно турбувати психологів та психіатрів. Люди зациклюються на своїй зовнішності, витрачають забагато часу на селфі та їх редагування. Це відбувається за рахунок живого спілкування та інших важливих справ.

Мабуть, тому й виникло неофіційне свято — День без селфі. Немов за іронією, його відзначають 16 березня, в день народження Філіппа Кана, який створив перший телефон з можливістю миттєво передавати зображення.

                                                        День без селфі в історії

    •1889
    В США з’явився рекламний ролик Kodak Camera з відомим слоганом: «Ви натискаєте на кнопку, а решту робимо ми».
    •1966
    Американський астронавт Баз Олдрін зробив перше селфі у відкритому космосі.
    •2002
    Перше використання терміну «селфі». Це відбулося на австралійському онлайн-форумі.
    •2010
    Майже всі смартфони стали випускати з фронтальними камерами, тоді ж Інтернет заполонили безліч селфі.
    •2013
    Оксфордський словник англійської мови оголосив слово «селфі» словом року.
    2015
    З’явився штатив для смартфона (селфі-палиця). Це дозволило розширювати кадр, додаючи більше навколишнього фону.

                                         Часті Питання та відповіді про День без селфі

Коли з’явилася перша вбудована фронтальна камера в телефоні?

— Це сталося в 2003 році. В моделі телефона Sony Ericsson Z1010 з’явилася 0,3-мегапіксельна фронтальна камера.

Чи були перші фронтальні камери в смартфонах вигадані саме для селфі?

— Фронтальні камери були створені не для селфі. За задумом винахідників, вони призначалися для відеодзвінків. Ця функція вважалася важливою для бізнесових переговорів.

В якому віці люди найактивніше роблять селфі?

— За статистикою, найбільше селфі роблять люди у віці від 18 до 35 років — 57%. Доля підлітків до 18 років — 30%, а тих, хто старший за 35 років — всього 13%.

Яка кількість селфі на день вважається надмірною?

— Існують різні думки з цього приводу, але Американська психіатрична асоціація вважає, що в людини, яка робить більше трьох селфі на день, можна діагностувати певний психологічний розлад.

Якого типу селфі найбільше в соціальних мережах?

— Селфі поділяють на 15 категорій. Найбільше люди розміщують селфі з категорії «зовнішність» — їх 52%. Так звані «соціальні селфі» — з друзями чи родиною становлять 14%. На третьому місці за кількістю — селфі, що підкреслюють етнічне походження людини, вони складають 13%.

                                                  Як відзначати День без селфі?

— Головне цього дня — не робити селфі. Звісно, непросто відмовитись від того, що давно стало звичкою, навіть на один день. Але якщо проявити силу волі, то можна відчути, скільки насправді вивільняється часу.

Цей час варто витратити на щось приємне, на що зазвичай його не вистачає. Наприклад, зустрітися з друзями або влаштувати вечірку, головна умова якої — селфі під забороною. А ось фотографувати інших людей, красиві речі або чудові краєвиди не заборонено. До речі, парк або заміська прогулянка якраз і забезпечать цими краєвидами. Природа допоможе відчути різницю між справжнім та штучним, вічністю та повсякденною метушнею.

А коли настане вечір Дня без селфі, можна підвести погляд догори й подивитися на зоряне небо — відшукати знайомі сузір’я, помилуватися спокійним блакитним світлом зірок. Адже в інші вечори погляд любителів селфі майже завжди прикутий до смартфона.

Ті, хто часто роблять селфі, знайомі з болем в шиї, плечах та ліктях від того, що весь час намагаються створити ідеальну позу на фото. Тому у вільний від цих старань день доречним буде зробити масаж, вправи на розтяжку або зайнятися йогою. Це допоможе розслабитися не тільки фізично, а й психологічно.

Приготована власноручно смачна вечеря додасть гарного настрою, а цікава книга перед сном поверне здатність концентруватися. День без селфі промайне швидко та з користю, і, можливо, комусь захочеться повторити його ще не раз.

                                                         Чому важливий цей день?

Цей день привертає увагу до того факту, що захоплення селфі стало справжньою епідемією та новою формою залежності. Люди настільки звикли фотографуватися, що більше не можуть без цього жити. В когось ця залежність минає з часом, а хтось змушений вдаватися до професійної психотерапевтичної допомоги.

Дослідження американських вчених довели парадоксальний факт — велика кількість селфі в акаунті зазвичай сприймається людьми негативно. Більшість користувачів соціальних мереж вважають нескінченні селфі свідченням егоцентризму та самозакоханості.

Селфіманія погано впливає на характер людини. Як правило, такі люди мають завищену самооцінку, а до інших людей ставляться зверхньо та водночас насторожено — адже від їхніх лайків та коментарів залежить мало не все життя.

Звичайним селфі вже важко когось здивувати, тому підлітки та молоді люди часто вдаються до екстриму, фотографуючись на даху висотки, на вагонах потягу, з дикими тваринами,  на пожежах та в інших небезпечних місцях. Інколи це призводить до травм та навіть летальних випадків.

Люди вже не зможуть відмовитися від соціальних мереж — це зручно, інформативно, допомагає в саморозвитку та бізнесі.  Але День без селфі змушує задуматися про пошуки балансу — наскільки наша присутність в соцмережах відповідає здоровому глузду та чи не варто дещо її обмежити.

                                                 18 березня — Всесвітній день переробки

Щороку Земля дає людству мільярди тонн природних ресурсів,  але в недалекому майбутньому вони можуть закінчитися. Тому ми маємо задуматися над тим, що викидаємо на смітник. Різноманітні упаковки, використаний папір, пластик, скло та інші матеріали — якщо все це піддавати вторинній переробці, можна зберегти велику частину природних ресурсів для наступних поколінь. Щоб підкреслити важливість цієї проблеми, виробити спільні міжнародні стандарти переробки, забезпечити майбутнє нашої планети, Бюро міжнародної переробки заснувало Всесвітній день переробки (Global Recycling Day), який щорічно відзначається 18 березня.

                                  Як виникла ідея відзначати Всесвітній день переробки?

Може здатися, що проблема переробки відходів постала перед людством не пізніше минулого століття. Насправді це не так, і приклади  тому можна знайти в найдавнішій історії. Наприклад, вже в 500 році до нашої ери в грецьких Афінах сміття не викидали стихійно, а мали вивозити на спеціальні сміттєзвалища, які знаходилися на відстані не менш як півтора кілометра за містом.

Аналіз складу давньоримського скляного посуду показав, що значна його частина була виготовлена з переплавлених уламків. Щоправда, причиною цього було не піклування про екологію, а банальна нестача сировини для нових виробів. Та й взагалі більша частина відходів  у римлян перероблялася — дерев’яне сміття було джерелом тепла, його спалювали в печах; з кісток тварин виготовляли кісткове борошно; по вулицях ходили сміттярі, скуповуючи метали й бите скло на переплавку. А ось глини для кераміки було вдосталь, тому уламки керамічного посуду переробляли не так часто. Проте інколи їх перетирали на порошок, який використовували в складі цегли для будівництва.

З часом процеси виготовлення різноманітних товарів спростилися, а індустріальна революція сприяла тому, що вони стали доступнішими й дешевшими. Все частіше речі стали опинятися на сміттєзвалищах, але знаходилися люди, які розуміли, що з відходів можна отримати непоганий прибуток.

                                     Перші заводи з переробки: США та Європа

Перша в США паперова фабрика, яка належала вихідцю з Німеччини Вільяму Ріттенхаузену, відкрилася у Філадельфії в 1690 році. На фабриці виготовляли папір з бавовняних та лляних ганчірок. Війна за незалежність Америки призвела до першого випадку переробки металу — в Нью-Йорку в 1776 році знесли пам’ятник королю Георгу ІІІ й переплавили його на 42 тисячі куль.

В 1813 році у Великобританії Бенджаміном Лоу було організовано виробництво вовняної пряжі зі старих вовняних речей. До 1860 року підприємство виробляло більше 7 тисяч тонн пряжі повторної переробки. Британський проповідник Вільям Бут в 1865 році організував бідняків Лондона в команди, що збирали викинуті речі на вулицях та доставляли у відповідне місце, де їх сортували й відправляли на переробку.

В Нью-Йорку в 1897 році було створено перше підприємство з утилізації. Це дозволило сортувати сміття на різні категорії, щоб такі матеріали, як метал, тканину чи папір можна було використати повторно. З 1886 року в США почалося масове виробництво алюмінієвих консервних банок – це швидко призвело до появи заводів з їхньої переробки. Перший такий завод відкрився в Чикаго в 1904 році.

                                                         Часи Радянського Союзу

В Радянському Союзі з 1920-х років запровадили збір відходів: скла, макулатури, текстилю, шин, полімерних матеріалів. Поступово сформувався переробний сектор економіки, за який відповідав Держпостач, а з 1971 року — Головне управління зі збору та використанню вторинної сировини. До збору відходів залучалося все населення, особливо школярі, для яких збір металолому чи макулатури перетворився на змагання. Для дорослих мотивацією була можливість придбати замість макулатури дефіцитні книги. Скляні пляшки здавали за невелику плату, а поліетиленових пакетів тоді майже не було. В 1987 році в країні перероблялося близько 70% вторинних матеріалів. На жаль, ця тенденція не збереглася, а більшість країн пострадянського простору зараз не можуть похвалитися розвинутою переробною промисловістю.

                                                                       Blue box

Натомість, економічно розвинені країни постійно вдосконалювали переробну галузь. Нова система збору та переробки побутових відходів — Blue box (Синій ящик) з’явилася в Канаді в 1983 році. Принцип полягає в тому, що в один сміттєвий бак люди складають паперові відходи, скло, метал, алюміній та більшу частину пластику. Ця система досі з успіхом використовується  в багатьох країнах.

В Швейцарії в 1991 році вперше зайнялися переробкою електроніки. Почали зі старих холодильників, а згодом технології охопили всю електронну продукцію. В 2003 році Євросоюз прийняв Директиву про відходи електричного й електронного обладнання. Американська комп’ютерна компанія Dell в 2006 році стала першою, яка забезпечила безкоштовну переробку своєї продукції. Те ж саме впровадили й компанії Apple та Sony.

Тож можна сподіватися, що створення новітніх технологій з переробки вторинної сировини та підтримка цієї галузі всіма державами сприятиме  збереженню необхідних для існування людства ресурсів.

Статистика

   • За останні 50 років людство використало більше природних ресурсів, ніж за всю попередню історію.
   • Переробка однієї пластикової пляшки економить енергію, якої вистачає на 4 години роботи лампочки потужністю 100 Ватт. Процес переробки пляшки на 20% менше забруднює повітря й на 50% — воду, ніж її виробництво з первинної сировини.
   • Переробка пластику потребує в 2 рази менше енергії, ніж його спалювання.
   • Більш ніж 1,6 мільйона людей в світі зайняті в галузі переробки вторинної сировини.
   • Щорічний внесок індустрії вторинної переробки в світовий ВВП на найближчі 10 років прогнозується в розмірі 400 мільярдів доларів.
   • Переробка вторинної сировини скорочує викиди вуглецевого діоксиду на 700 мільйонів тонн щороку.

                                                Всесвітній день переробки в історії

    1948
    Для підтримки інтересів переробної промисловості в міжнародному масштабі створено Бюро міжнародної переробки. Наразі ця організація представлена в 72 країнах.

    1970
    В США в конкурсі на кращий логотип вторинної переробки переміг студент Гаррі Андерсон. Його логотип був створений на основі петлі Мебіуса та виглядав як трикутник з трьох стрілок. Відтоді цей знак присутній на всіх товарах, що підлягають вторинній переробці.

    1991
    В США створено некомерційну організацію Container Recycling Institute, мета якої — зробити країну глобальною моделлю збору й якісної переробки пакувальних матеріалів.

    2000
    Міжнародними природоохоронними організаціями було доведено зв’язок між глобальним потеплінням та відходами, а також те, що переробка скорочує викид парникових газів.

    2018
    З приводу свого 70-річчя Бюро міжнародної переробки оголосило про проведення першого Всесвітнього дня переробки 18 березня.

    2018
    Відповідно до українського закону «Про відходи» з 1 січня цього року в країні мали б сортуватися всі відходи за матеріалами, крім того, розділятися на ті, які йдуть на переробку, підлягають захороненню та є небезпечними.

               

Часті Питання та відповіді про Всесвітній день переробки
Які природні ресурси нашої планети є найбільш важливими?

Ми маємо найбільше дорожити повітрям, водою, природним газом, вугіллям, нафтою та корисними копалинами. Всі людські засоби до існування залежать від цих шести ресурсів. Підкреслюючи значення матеріалів вторинної переробки, їх стали називати сьомим ресурсом.

Чи правда, що переробці підлягають тільки предмети, виготовлені з одного матеріалу?

Ні, це не так, адже відходи рідко бувають суто пластиковими або паперовими. Наприклад, упаковка з-під соку складається з картону, фольги й пластика. Сучасна переробна індустрія дозволяє розділяти предмети на складові частини, а виробники своєю чергою намагаються зробити продукцію максимально придатною для переробки.

Скільки разів можна переробляти один і той же матеріал?

Скло та метали можна переробляти скільки завгодно. Папір переробляють до семи разів; пластик після кількаразової переробки змішують з іншими матеріалами, наприклад, додають в суміш для асфальтового покриття.

В якій країні переробляється найбільша частина відходів?

Такою країною є Швеція, якій вдалося досягти 99% переробки вторинної сировини. Країна навіть імпортує відходи з інших країн, щоб переробити їх для забезпечення енергією — опаленням та електрикою. Австрія, Німеччина та Швейцарія переробляють 97% відходів.

Які матеріали не підлягають вторинній переробці?

Серед таких матеріалів — папір чи картон, забруднені жиром; поліпропіленові кришки від пластикових пляшок; керамічний термостійкий посуд; одноразовий поліпропіленовий посуд; медичні відходи; віконне скло та дзеркала.

                                         Як відзначати Всесвітній день переробки?

Щоб взяти участь в корисній справі переробки відходів, треба починати з власної оселі.

  —  Найперше, що кожен день опиняється в сміттєвому відрі кожної родини — це  харчові відходи. Їх, а також інше органічне сміття, таке як обрізані гілки чи скошену траву,  найкраще складати в компостну купу. Таким чином утворюються повноцінні органічні добрива для городу, саду чи квітника.
  —  Також побутовим відходам можна подарувати життя, зайнявшись прикладною творчістю. Наприклад, з уламків розбитих чашок, тарілок чи керамічної плитки можна зробити мозаїчне панно, зі старого текстилю — ковдру в стилі печворк.
  —  Вдома варто відмовитися від одноразового посуду
  —  Краще не викидати непотрібний одяг, а віддавати його до благодійних організацій.
  —  Корисно буде не купувати пластикові пакети, а складати покупки в багаторазову сумку з тканини.
  —  За можливості слід віддавати перевагу напоям в скляній та металевій тарі, і взагалі товарам чи упаковкам, що підлягають повторній переробці.
  —  Не зайвим буде дізнатися, де знаходяться місцеві пункти прийому макулатури, батарейок, пластику.
  —  Можна долучитися до програм чи акцій, спрямованих на сортування сміття чи  встановлення спеціальних контейнерів у місті.

                                          Чому важливий Всесвітній день переробки?

Цей день популяризує надзвичайну роль переробки в усьому світі, інформує про переваги, які вона надає, стимулює уряди країн та бізнесові організації розвивати переробну промисловість. Вторинна переробка знижує кількість відходів на сміттєзвалищах та сміттєспалювальних заводах, зберігає природні ресурси, економить енергію, створює нові робочі місця.

В Україні проблему переробки вторинної сировини не можна назвати вирішеною. Відсутність сміттєпереробних підприємств та відповідного законодавства призводить до того, що сміттєзвалища, законні та стихійні, захопили вже значну територію країни, а на переробку відправляється лише мізерна частка відходів. Сортуванням відходів у нас переймаються лише нечисленні активісти та небайдужі громадяни, тому в сміття потрапляє багато пластику, при спалюванні якого в повітря виділяються отруйні сполуки. На відміну від європейських країн, українські закони не зобов’язують виробників забезпечувати можливість вторинної переробки продукції.

Тому Всесвітній день переробки для України є дуже важливим приводом, щоб почати нарешті піклуватися про наші природні ресурси, будувати переробні заводи та залучати інвестиції в переробну промисловість. І якщо промислова переробка залежить в основному від політики держави, то викидати пластик в окремі контейнери або відмовитися від використання поліетиленових пакетів цілком під силу кожній людині.

              

Цікаві свята у лютому

                                      16 лютого — Всесвітній день турботи (World Care Day)

Всесвітній день турботи (World Care Day) відзначається щороку 16 лютого — найбільше у світі
свято, присвячене дітям, які перебувають у прийомних сім’ях або мають досвід перебування в
системі опіки. Цей день спрямований на підвищення обізнаності про потребу в якісному догляді та надання можливості цим дітям висловити свої голоси. Це свято магії батьківської турботи та
любові, що може створити прийомна сімʼя.

                                         Історія та мета свята Всесвітній день турботи

Всесвітній день турботи був започаткований у 2015 році завдяки співпраці кількох організацій,
включаючи EPIC в Ірландії, VOYPIC у Північній Ірландії, Who Cares? Scotland та Become у
Великобританії. Метою було створення глобальної події, яка б відзначала дітей та молодь з
досвідом перебування під опікою.

                                    Як відзначати Всесвітній день турботи (World Care Day)?

   1. Поділитися особистою історією. Якщо ви маєте досвід перебування під опікою, розкажіть свою історію через відео, мистецтво або письмово. Це допоможе підвищити обізнаність та зруйнувати стереотипи.
   2. Проведіть у своїй спільноті подію, присвячену цьому дню, наприклад, ранкове чаювання,
виставку талантів або художню виставку, щоб відзначити дітей під опікою.
   3. Пожертвуйте або станьте волонтером у місцевих організаціях, які підтримують дітей у системі опіки.
   4. Використовуйте соціальні мережі, щоб підвищити обізнаність про цей день, використовуючи
хештег #WorldCareDay.

Відзначаючи Всесвітній день турботи, ми визнаємо та шануємо силу, стійкість та досягнення дітей і молоді, які перебувають або перебували під опікою, сприяючи створенню більш розуміючого та підтримуючого суспільства.

                                                    17 лютого — Всесвітній день капусти

Всесвітній день капусти (World Cabbage Day) — неофіційне “фуд-свято”, вшановує один із
найдавніших, найкорисніших та найдоступніших овочів на планеті. Коли ми думаємо про святкові делікатеси, капуста рідко спадає на думку першою. Проте цей скромний овоч має свій власний день у календарі, і цілком заслужено! Щороку 17 лютого гурмани, фермери та прихильники здорового харчування відзначають Всесвітній день капусти (World Cabbage Day), який у деяких країнах, зокрема в США, також відомий як Національний день капусти.
Всесвітній день капусти — це черговий інтернет-феномен. Швидше за все, дата була встановлена одним із календарів “дивних свят” або аграрними маркетинговими групами в США, щоб стимулювати продажі овочів наприкінці зими, і згодом поширилася інтернетом. Достеменно невідомо, хто і коли вигадав це свято, інтернет-спільнота та кулінари з радістю підхопили ініціативу, щоб урізноманітнити зимове меню та вшанувати капусту, королеву овочів та основу багатьох кулінарних страв.

                                                             Історія капусти

Історія капусти налічує тисячоліття, і її шлях до нашого столу був довгим та цікавим.
    Вважається, що капусту почали культивувати ще в Азії (зокрема в Китаї) близько 4000 року до
нашої ери. Однак ті давні рослини мало нагадували сучасні щільні головки.
    Європейські предки капусти. Сучасна качанна капуста походить від дикої гірчичної трави
Brassica oleracea, яка росла в Англії та континентальній Європі.
    Середньовічна селекція. Звична нам кругла “головка” капусти з’явилася значно пізніше — вона була виведена в Європі орієнтовно в XIV столітті. У середні віки вона стала незамінним харчовим продуктом завдяки своїй здатності довго зберігатися.
    Підкорення Америки. На американський континент капуста потрапила завдяки французькому
мореплавцю Жаку Картьє, який привіз її туди у 1541 році. Згодом її почали масово вирощувати перші колоністи.

                               Традиції та як відсвяткувати Всесвітній день капусти

Цей день — не про гучні паради, а про смак і користь. Головна традиція 17 лютого — приготувати страву з капусти, спробувати новий рецепт або просто додати цей овоч до свого раціону.
        Ідеї для святкування:
   • Кулінарні експерименти. Капуста надзвичайно універсальна: її можна їсти сирою, варити,
смажити, тушкувати або квасити. Спробуйте приготувати класичні голубці, хрусткий салат “Коул
слоу” (Coleslaw), насичений бігос або пікантне кімчі. А ще ми любимо капусту тушковану, у
різноманітних салатах, у борщі, варениках та пиріжках.
   • Якщо у вас є ділянка, це ідеальний час, щоб запланувати посадку різних сортів капусти.
    Поділіться улюбленим рецептом у соціальних мережах, щоб нагадати друзям про цей чудовий овоч.

                                                        Цікаві факти про капусту

   • Капуста — це справжній суперфуд. Вона багата на вітаміни C, K, B6 та А, а також містить
фолієву кислоту та марганець.
   • Капуста містить потужні антиоксиданти, зокрема поліфеноли та сірчані сполуки, які
допомагають боротися із запаленнями.
   • Історично капусту називали “робочою конячкою” (workhorse) кухні. До появи холодильників вона була одним з небагатьох овочів, які могли зберігатися в погребах усю зиму, рятуючи людей від голоду та авітамінозу.
   • Хоча найпопулярнішою є зелена білокачанна капуста, існують також червона (фіолетова) та
савойська (з гофрованим листям), кожна з яких має свої унікальні смакові відтінки.

                                                                   Білокачанна капуста

Користь: Високий вміст вітаміну С та клітковини.
Особливості: Щільна, хрустка, має тривалий термін зберігання.
Смак: Свіжий, з легкою гостротою, стає солодшим при термічній обробці.
Використання: Універсальна (борщі, салати, квашення, тушкування).

                                                         Червонокачанна (Фіолетова)

Користь: Потужний антиоксидант, корисна для серцево-судинної системи.
Особливості: Листя жорсткіше за білу, має яскравий фіолетовий колір через антоціани.
Смак: Трохи солодший і гостріший, ніж у білокачанної.
Використання: Салати, маринування. При тушкуванні варто додавати оцет, щоб зберегти колір.

                                                              Савойська капуста

Користь: Легше засвоюється організмом, ніж білокачанна.
Особливості: Гофроване, “пухирчасте” листя, пухкий качан. Дуже красива текстура.
Смак: Ніжний, м’який, без гірчинки.
Використання: Ідеальна для голубців (листя еластичне), салатів, супів. Не підходить для квашення.

                                                                     Пекінська капуста

Користь: Лідер за вмістом води, низькокалорійна.
Особливості: Видовжена форма, пухке та дуже ніжне листя.
Смак: Нейтральний, соковитий, делікатний.
Використання: Салати, кімчі, швидке обсмажування.

                                                                   Цвітна капуста

Користь: Дієтична, не подразнює шлунок.
Особливості: Їстівною частиною є суцвіття (головка). Буває білою, жовтою, фіолетовою.
Смак: М’який, вершковий, горіховий (при запіканні).
Використання: Запікання цілком, пюре, супи-креми, “стейки”, у клярі.

                                                                          Броколі

Користь: Чемпіон за вмістом вітаміну К та протиракових сполук (сульфорафан).
Особливості: Яскраво-зелені суцвіття.
Смак: Трав’янистий, насичений.
Використання: На пару, бланшування, запікання. Важливо не переварити, щоб зберегти хрускіт.

                                                              Брюссельська капуста

Користь: Містить багато рослинного білка та вітамінів групи B.
Особливості: Маленькі качанчики (розміром з горіх), що ростуть на стеблі.
Смак: Солодкувато-горіховий, може гірчити, якщо переварити.
Використання: Найкраще смакує запеченою або смаженою з беконом/горіхами.
                                                                    Кольрабі

Користь: Багата калієм та вітаміном С.
Особливості: Стеблоплід, схожий на ріпу, але є видом капусти.
Смак: Нагадує серцевину (“качанчик”) звичайної капусти, але солодша і соковитіша, без гостроти.
Використання: У сирому вигляді (салати), запечена скибочками.

                                                                             Кейл (Кале)

Користь: Суперфуд, надзвичайно висока концентрація нутрієнтів.
Особливості: Листова капуста без качана, кучеряве жорстке листя.
Смак: Гіркуватий, землистий, текстурний.
Використання: Чіпси, смузі, салати (потребує масажу з олією для пом’якшення).

                                                                       Романеско

Користь: Багата на цинк, каротин та антиоксиданти, легко засвоюється, покращує смакові рецептори (завдяки цинку).
Особливості: Має унікальну “інопланетну” зовнішність — пірамідальні суцвіття утворюють ідеальні фрактальні спіралі. Яскравий салатовий колір. Ботанічно є сортотипом цвітної капусти.
Смак: Делікатніший і вишуканіший, ніж у цвітної капусти чи броколі. Має виразний вершково-
горіховий відтінок і приємну хрустку текстуру.
Використання: Ідеальна для святкового декорування страв. Найкраще смакує бланшованою, запеченою або злегка обсмаженою (важливо не переварити, щоб зберегти форму спіралей).
                                               Цікаві факти про Романеско

Капуста Романеско є одним із найдосконаліших і найвідоміших прикладів прояву математичних законів у живій природі.
Її часто називають “математичним дивом”, і ось чому:

1. Природний фрактал
Романеско — це ідеальний приклад фрактала. Це геометрична фігура, яка є самоподібною.
    Якщо ви відламаєте один маленький “конус” (суцвіття) від капусти, він виглядатиме точно так
само, як і ціла головка капусти, тільки в зменшеному масштабі.
    Якщо від цього маленького конуса відламати ще менший — він знову повторюватиме форму
великого.У математиці це називається самоподібністю, і в природі Романеско демонструє це
найяскравіше.

2. Спіралі та числа Фібоначчі:

Якщо подивитися на верхівку Романеско, ви побачите, що її “шишки” розташовані по спіралях.
    Порахуйте кількість спіралей, що закручуються за годинниковою стрілкою.
    Потім порахуйте кількість спіралей проти годинникової стрілки.
Ці два числа завжди будуть сусідніми числами з послідовності Фібоначчі:
0, 1, 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89…

Наприклад, у середньої головки Романеско це часто буде 21 спіраль в один бік і 34 спіралі в
інший.

Чому природа так робить?

Капуста не “знає” математики, але еволюція працює за принципом ефективності. Таке розташування (яке називається філотаксис) дозволяє:

   — Розмістити максимальну кількість бутонів (суцвіть) на мінімальній площі без проміжків.
   — Забезпечити кожному бутону однаковий доступ до світла та поживних речовин, не затіняючи один одного занадто сильно.

Купуючи Романеско, ви буквально приносите додому їстівну модель вищої математики.
Щоб не зіпсувати цю “математичну красу” і зберегти унікальну хрустку текстуру, найкращий спосіб приготування Романеско — це запікання або легке бланшування з обсмажуванням. Варіння у воді часто перетворює її на кашу і “змиває” красивий колір.